Галка

Комісар Сокіл мовчав. Він дивився знизу уверх на Кротова очима, повними сліз. І Кротову здалося, що очі ті говорили: «Покидьок ти власовський…» Погляду того не витримав Кротов. Він нахилився і похапцем, тремтячими руками відрізав фінкою у Сокола кобуру з пістолетом ТТ і вистрілив тому в голову.

— Теж мені — невидаль! Герой! Оце тобі за покидька власовського! — голосно сказав Кротов, хоча парашутист не вимовив і слова. «Це вже другий десантник на моєму рахунку! Хе-хе! Ми ще будемо з вас витягувати жили й намотувати на клубок! Шкода, що той, із запасеного, не попався!»

Кротов одвернувся від щойно вбитого Сокола і зупинив погляд на іншому парашутистові. Зір затримався на шарфові, що все багрянів: вовняні нитки всмоктували ще теплу кров убитого…

Трьох із семи вже не було в групі Кудрявого. Серця тих, що лишилися, стискував невимовний смуток. Щоб якось затамувати душевний біль, по рації передали докладний опис оборонної лінії «Пантера» на ділянці Шаврово — Брнкіно — Крякуша. Галка працював по годині-півтори за кожен сеанс, не боячись ані пеленгів німецьких, ані самого чорта після пережитого.

Рація Коропа була пробита кулями і вимагала серйозного ремонту. Можливо, рація і поли кожуха, що були продірявлені кулями, врятували Коропа. Життя суворо вчило розвідників. Виявилося, що боятися треба більше не радіопеленгів (про це все ж подбав Галка, в що вірив командир), а підступності фашистських загонів безпеки СД, «лісових котів», які могли з себе удавати партизанів, біженців, просто своїх людей і зненацька завдати удару в спину чи в саме серце зблизька, навіть не підіймаючи руку, щоб замахнутися.

Коли відстрілювалися, Галка вже напевне знав, що отаман команди Кротов і є старший сержант Мамонько із запасного полку. Той самий Мамонько, який грав у футбол форвардом, забивав пенальті Галці й Сашкові Охріменку.

Хлопці Кудрявого були мовби у психологічному шокові од цих подій, Короп — особливо: чомусь вважав себе найбільше винуватим, що залишилися ночувати в таборі. Він мовчав цілими днями. Та й іншим було не до балачок: Галка і Кудрявий більше писали і шифрували, ніж розмовляли.

Центр оголосив їм подяку за останні повідомлення. І ще в радіограмі сказано, щоб вони йшли на зустріч з радянськими військами. Наступного дня група Кудрявого зустрілася з Червоною Армією.

5

Розшукати машину, яка б ішла з фронту, їм допоміг старший лейтенант контррозвідки смерш, показавши свої документи шоферові півторатонки. Той і довіз цих трохи незвичайних пасажирів до Луги. Там вони розшукали комендатуру і всі четверо ввалилися в кабінет коменданта.

— Товаришу майор!.. Будь ласка, передайте до штабу фронту, в розвідвідділ, що група Кудрявого повернулася з бойового завдання.

Комендант, опецькуватий Майор з великою головою на короткій шиї, помацав поглядом рацію, а потім сказав, ніби роздумуючи:

— Ось підійде машина, і ви… — примружив око, — поїдете…

Вони вийшли на ґанок будиночка. Крізь шапки високих сосен пробивалися промені лагідного передвесняного сонця.

— Комендант виявився не бюрократом, — поділився враженням Кудрявий.

Про сказане командиром свідчила машина, що підкотила до комендатури. Хвилин за десять їх одвезли до будинку, обшальованого по-фінському, що стояв на пагорбі серед високих дерев.

У передній кімнаті біля вікна — стіл, уздовж глухої стіни — поміст із дощок, поряд — груба, струмить теплом. Короп покректав по-старечому, поклав обидві руки на пузате тіло груби і сказав:

— Оце вещ!..

— Молодці, біси-анцихристи, що натопили! — похвалив Орел незнаних господарів. — Я зараз же «мах на сонце, ляп на поміст». Засну і буду собі, як кум королю…

Він скинув фуфайку, підклав її під голову й ліг, закинувши ногу за ногу.