— Поглянемо, що тут? — запитав Іван у Кудрявого. — Вмикай свій ліхтарик…
Іван розстебнув поли кожуха, затуливши синій промінь ліхтарика, націлений Галкою… Кудрявий підставив під світло папірець.
— Зведення про рух на шосе, — сказав Кудрявий, беручи інший папірець. — А це… А це… — Він прочитав:
— «Вчора був Вундерліх і з ним Кротов. Запитували про парашутистів. Може, це і про вас. Будьте обережні. Кротов випив і поклявся німцеві, що знищить лазутчиків генерала Говорова будь-що, бо в їхньому житті чи смерті — його доля. Що це означає, я не знаю. Настрій у Вундерліха бадьорий. Не нахвалиться своїм командуючим… Здається, його прізвище Модель. Думами і помислами з вами. Будьте обачними. Псковитянка».
— Що, браття-кролики! Вундерліх бадьорий. Зндчить, вірить він «левові оборони» Моделю, що той зупинить наших під Псковом, — сказав Кудрявий. — Полюбляють німчики символи звірів. Бункери Гітлера у них — «Вовче лігво», лінія оборони — «Пантера», танки — «тигр», а генерал-фельдмаршал — «лев»…
— А покидьок Кротов — кіт шкідливий! — сказав Іван. — Що не кажіть, а лінія оборони ця сильна ще й тим, що тут проходив державний кордон до возз"єднання Естонії і Латвії з нами. Дотів і дзотів понатикувано ще до сорокового року. Німцям тепер лише повернути амбразури на сто вісімдесят градусів. Ще мине днів два — і наш Сокіл матиме майже достовірну схему їхньої оборони у смузі двадцяти кілометрів чи й більше. Це щось та значить. Скоріше б лише передати цей план нашим…
— Може, нашим і не варто йти на Псков оцим шосе? — продовжував Іван.
— Може. Та наше діло якнайшвидше намалювати ту пащу й передні лапи «Пантери», — сказав Кудрявий.
Галка переступав з ноги на ногу і бив руками по стегнах, як півень крильми.
— Змерз?
— Трохи. Ви ж у кожухах, а я у фуфайці…
— То давай махнемо не глядя кожух на фуфайку, і ти нагрієшся? — запропонував Іван.
— У тебе великий розмір. Я і стріляти не зможу з твоїх рукавів, — відмовився Галка. — Буду як опудало…
— А ти кажеш правду: у фуфайці легше стріляти прицільно. Руки вільніші, — сказав на втіху радистові Іван і посміхнувся: — Хоча від цього тобі не тепліше…
— Клята хуртовина! — промовив Галка таким тоном, що стало холодно і Кудрявому, й Івану. — А знаєш, Ваню?..
— Що?
— Тобі тепло, бо «думами і помислами» з тобою Псковитянка! Га?..
— А не завітати нам, браття-кродики, до, Герасима і Анастаса в гості? — раптом запропонував Кудрявий. — Погріємося. Чайку вип"ємо гаряченького…
— Твої слова та богові у вуха, — підтримав командира Галка. — Я вже четвертий день не їв і не пив гарячого. Мотаємося, мов голодні вовки.
— Бігаємо, як солоні зайці, — уточнив, усміхнувшись, Іван. — У німців заєць не в пошані, в пошані — тільки хижі звірі: вовк, тигр, пантера, якими вони називають свої лігва-бункери, танки і лінії оборони. Ще фашисти схиляються перед міццю дуба. Орден «дубового листка». А кінчать вони тим, що ми заб"ємо їм осиковий кілок на їхню прокляту могилу! — стиснув кулаки старший лейтенант. — То ходімо до Псковитянки, поки наш янгол ефіру не закоцюб зовсім. Відмовився від кожуха у нашім тилу, піжон з Іжевського проспекту!