— Нащо кожух? Ми ж у легковій будемо?
— В «емки» вибухом міни знесено верх. Півторатонка потягне на буксирі «емку» — колеса в ній справні. Буде за кермом і водій, щоб гальмувати згори…
Всі отетеріли від почутого.
— Командуючий був у бліндажі, а шофер на кухні, коли таке сталося, — пояснив Іван Сергійович.
— А-а!
— Тоді зрозуміло, — полегшено зітхнули парашутисти.
А Короп підморгнув Орлу й Галці:
— Ну що, піжони з Невського! Потягнемо вас на буксирі. А нам у кузові буде тепліше. За кабіною затишок.
— З вами ще з десяток офіцерів їхатиме! — сказав шофер «емки», на якій прибув Іван Сергійович.
Розвідники жадібно їли смажену картоплю. Пахла вона соняшниковою олією. Галці здалося, що він зараз дома і цю картоплю подала тітка Маруся, а не полковник. Ще б яєчні з салом!..
Галка уминав картоплю й оселедець і поглядав на полковника, внутрішньо відчуваючи, що той жде, поки вони підкріпляться, а тоді скаже щось важливе. А їм треба поспитати, у якому госпіталі лейтенант Петро. Може, скаже полковник і про Васю-саратовця.
Мовчанку порушив Кудрявий.
— А чому не приїхав майор Савич? Він обіцяв зустріти нас, коли прощалися на аеродромі.
— Знаю. Ми часто говорили про вас усіх, — стишив голос Іван Сергійович. — Майор Савич у далекому відрядженні.
— Ось як!.. — зітхнув Кудрявий. — Туди полетів? — кивнув головою на вікно, що виходило на захід.
— Так, — ствердив полковник.
— Його присутність там необхідна? — запитав Галка.
— Так треба, Галко! — сказав полковник і тяжко зітхнув. — Ну, а Вася й Оскар загинули героїчною смертю. У садибі господарів, куди мав ти прийти з фотокарточкою дівчини…
У Галки забило дух. Він пригадав, як Василь не хотів, щоб вони розлучалися. Навіть плакав і казав, що загине з Оскаром, бо вони не один для одного, бо їм буде тяжко на завданні. І ось: «Загинули героїчної смертю!»
— І наші… Лейтенант Іван і лейтенант Сокіл — теж. Героїчною… У бою з власовцями! — ледь чутно вимовив Кудрявий.