— Теж мені — невидаль! Знайшли агента! Лісник навмисне показав той сектор, де парашутистів уже слід простиг. Захопили трофеї! — горланив Мамонько-Кротов. — Казанки, два парашути і запасну антену! Підемо зараз на хутір до цього шалапута й кокнемо, поки більшовики не прийшли.
— Лягай! — загрозливо прошепотів хтось із парашутистів.
Короп уже встиг зв"язати парашутною стропою полоненому руки, а рота заткнути його ж пілоткою. Кінець шворки Короп намотав на руку і сказав тихим голосом:
— Бітте, Ганс! Руіх…
Німець покірно підповз до товстенного пенька і розпластався у високій, висохлій траві.
— Не стріляти без команди! — попередив Кудрявий.
— Теж мені — невидаль!.. — лунав знову голос Мамонька-Кротова.
Кудрявий і Галка, Короп і Орел перезирнулися. По щоках їхніх пробіг морозець. У Коропа затремтіла нижня губа. «Кротов!» Серце у нього забилося з такою силою, що стугоніло у скроні, через руку ніби відлунювало в пеньок, біля якого лежав. В одну мить пригадалися лейтенанти Петро, Юра Сокіл, старший лейтенант Іван, відсутність яких так відчувалась їм у цьому другому відрядженні. У вухах лунали постріли з автоматів, він чув виття куль, що рвали поли кожуха, мов люті звірі. Тоді, взимку, Короп не міг ані зупинитися, щоб перевести дух і прицілитися з автомата, ані нагнути голову, бо був найближче до «лісових котів». І ось вони знову тут. І цього разу теж одягнені під мирних людей. Короп раптом стиснув автомат, заскреготів зубами так, що почули Кудрявий і Леонід, котрі лежали за сусіднім пеньком у кількох кроках. Випустивши з рук кінець, парашутної шворки, що нею був зв"язаний полонений, Короп, забувши про обережність і конспірацію, умови якої втовкмачував кожному, став підводитися, його кликали помста й закон ненависті до Кротова. Кудрявий перший збагнув, що може статися непоправне, й, відштовхнувшись ногою, стрибнув на Коропа, ніби той був ворожим солдатом, котрого треба взяти в полон.
— Отямся!.. Їх не десять, не тридцять! — прошепотів Кудрявий. — Поглянь…
Карателі, що-йшли попереду, зупинилися, щоб почекати інших. Людські голоси змішувалися з переляканим беканням овець, з муканням корів.
— Ну й етюд до картини! — ледве стримуючи себе, прошепотів Галка.
По просіці, якою уперше вийшли до шосе Псков — Рита квітневого дня Кудрявий і Галка, сунула юрба, одягнена в старі пальта, піджаки і всіляке лахміття, з автоматами «шмайсер» у руках і за плечима. Деякі бандити несли на собі валашків, тримаючи їх за задні й передні ноги.
— Полоснемо! — не лежалося і новобранцю групи Арвіду.
— Та їх тут ціла рота! — застеріг Леонід. — За обірванцями — німецькі солдати, айзсарги…
На просіці людно. За попереднім гуртом чоловік з двадцяти йшли і йшли карателі. Окремі солдати вели на налигачах корів. «Лісові коти» штовхали худобу руками, стьобали лозинами, били прикладами.
Гамір, лайка, як на ярмарку.
— Несуть біси наші парашути! — прошепотів Орел, — Ось куди вони ходили, вирядившись, мов на різдво.
— Їх ціла сотня, — розсудливо мовив Кудрявий, звільняючи від своєї опіки Коропа. — Спокійніше, братці! Вбити їх десять, навіть п"ятнадцять і самим загинути — надто дешево віддати своє життя. Ми ще потрібні живими. Спокійніше… Буде й на нашій просіці свято!
Тим часом галас на лісовій просіці вщухав. Зі сходу котилася вал за валом кулеметна стрілянина, гриміли вибухи. Неподалік, над ризьким шосе, з могутнім ревом пронеслася ланка чорних ІЛів-штурмовиків, обстрілюючи й бомбуючи фашистські колони, що відступали до Цесіса, Сігулди, Риги.
ВИХІД