— Про це запитували мене комісар і командир нашої батареї ще восени сорок першого і весною сорок другого, — пригадав Галка.
— І що ти їм відповів?
— А те, що я ще не годен звання комуніста, бо дуже мало зробив для розгрому фашистів.
— Доказ вагомий. Ми всі ще мало зробили. Та щиро хочемо все зробити, щоб розтрощити голову Гітлеру, — сказав Кудрявий.
— Ти читав і мусив зрозуміти, хто такі в моїх очах комуністи.
— Звичайно. Це — Георгій Димитров… — Кудрявий подумав і додав: — І твій батько.
— І мій батько… — задумливо мовив Галка і, поглянувши в бік шосе, пошепки подав тривожний клич: — Полундра! Шестеро солдатів ідуть сюди! Мабуть, боковий дозор.
— От сволота! — буркнув Кудрявий. — Мотаймо про всяк випадок у болото!
Командир став поквапливо взуватися і на якусь мить затримав погляд на своїй нозі, з якої Галка висмоктував півроку тому кров і гадючу отруту.
СМЕРТЬ КАНГАРА
Вночі ризьке шосе було запруджене ворожою технікою і військом. Гуркіт автомашин і тягачів змусив Орла, Коропа, Леоніда й Арвіда прийти не вдосвіта, а опівночі: за такої конспірації ворога спокійніше триматися разом.
— Як тут ви?
— Довелося драпати від патруля! — відповів командир.
— Розносило їх! — сказав Орел.
— Як тільки розвидниться, Галка з Арвідом підуть у псковському напрямку кроків з триста. Помітять мотоцикл, просигналять трьома пострілами. Орел і я вийдемо на шосе. А ви, браття-кролики, — звернувся командир до Коропа з трішечки припухлими повіками і до непоказного зовні Леоніда, — прикриватимете нас із найближчих кущів.
— Єсть! — неохоче сказав Короп.
— Не довіряєте? — з іронією запитав Леонід. — На німця я не схожий? Та я й не хочу бути схожим на них! А ти, командире, вже стільки мав контактів з фріцами, що можна й «личное дело» своє підмочити…
— Іди-ти! — звичним рухом Кудрявий штовхнув Леоніда в плече. — Нащо мені таке кажеш? Я член партії. Це ось Галці, Орлу та ще комусь розповів би… Мені ж аби німців бити.
Галка й Арвід пішли на горбик, звідки видно шосе з кілометр. Унизу погуркували автомашини з солдатами в кузовах.
— Полоснути б по них з автомата! — зітхнув Арвід і погладив рукою зброю, мов якусь коштовність.