— Юро! Місяцю ясний, Соколе бистрий, як співається у нашій народній пісні! Прдави мені кулаком між лопатками. А я займуся коліньми: геть отерпли! — нахилився радист.
— Можу й по ребрах пройтися. Скидай фуфайку! — пожартував Сокіл, духопелячи Галку поміж лопатками.
— Та обережніше! Гей, асистенти, — звернувся до Коропа й Орла. — Розкидайте антени!
Короп і Орел узяли дощечки, на яких намотано ізольовані дроти, і перезирнулися.
— Цей Галка виведе з рівноваги хоч кого! — буркнув Короп.
— Що хоче цим сказати наймудріший з усього десанту?
— Гадаєш, німці ще не вислали автомашини з пеленгами, щоб засікти твою величність?
— Вони не знають, коли я вийду в ефір, не знають хвилі, на якій буду працювати. Поки суть та діло, передам радіограму. А ви що, хотіли, щоб я працював на мізерних антенах? — запитав Галка.
Кудрявий теж не відходив від Галки. Навіть приточив до рації сухі анодні батареї на 180 і 260 вольт.
— Ну, братику-кролику! — підморгнув вицвілими бровами.
— Почнемо! — пошепки мовив Галка і переставив вимикач з нейтрального положення на прийом.
Натискуючи на голівку телеграфного ключа, що його тримав у лівій руці, глянув на амперметр. Стрілка амперметра захиталася: рація справна, можна починати. Щоки хлопця затремтіли, по спині побігли мурахи. Він вистукував свій позивний з трьох латинських літер OPL. Здавалося, й серце Галчине пульсувало у такт стукоту телеграфного ключа. Затамував подих, ніби занурився у воду.
«Аби почули! Аби почули!» — І витер крапельки поту з чола.
У навушниках, прикритих від зовнішнього середовища м"якою байковою матерією, зашуміло, запищало і забалакало німецькою й російською мовами.
Кудрявий випростався. Застиглими стояли й хлопці, немов умерзли в землю. З уст тільки клубочилася пара. Галці здалося, що навіть сонце, яке вже висіло над гострими піками ялин, одухотворене і йому не байдуже до цього. Пригадалося, як з Васею-саратовцем та Миколою-москвичем тримали радіозв"язок з того місця, де влітку сімнадцятого Володимир Ілліч Ленін писав книгу «Держава і революція». На тих луках Галці хотілося внести поправку в судження фахівців, що короткохвильова рація з далекої відстані може працювати й на зовсім коротких антенах. Та не вдалося. Надто близька тоді була відстань від луків на Карельському перешийку до міста Леніна, щоб дати розгін радіохвилям, які випромінюватимуться спершу в небо, а потім падатимуть до землі й знову шугатимуть за стратосферу, до йонізованого шару Хівісайда.
Подзьобавши ключем. Галка перейшов на прийом, зупинивши стрілку варіометра на частоті, що була у нього аварійною, тобто на якій можна приймати в разі виходу в ефір не за розписом.
Кудрявий аж присів. Увага радиста тепер зосередилася на слухові. Він зціпив зуби, насунув глибше шапку з відкоченими вухами, щоб не потрапили сторонні шуми, ніби відключився від усього світу, слухаючи гомінкий ефір.
Центр не відповідав ось уже тридцять, сорок секунд… Мовчав і через хвилину.
— Ну що?
«Що?..» — хіба він, Галка, знав, чому не відповідають. Мабуть, не почули. Він знову передавав знаки телеграфним ключем і слухав.