— Так, ми з дружиною хотіли б вас бачити.
— З дружиною? — знову здивовано перепитав Зорій.
— Спробуємо вам зробити сюрприз.
— Сашко, може, не треба більше сюрпризів? — Зорій не на жарт почав хвилюватися.
— Та ні, Богдане Даниловичу, не бійтеся. Жодних дурниць не буде. Навпаки, я навіть більше ніж упевнений, що ви будете приємно здивовані.
— Гаразд, — сказав уже спокійно Зорій. — Коли?
— Ми вас чекаємо увечері, якщо можна, годині о шостій.
— Домовилися: о вісімнадцятій буду в тебе, — Зорій поклав
слухавку й глянув на годинника, що висів на стіні саме навпроти його робочого столу. На циферблаті стрілки показували 16:10. Тож потрібно швидко закінчувати з паперами — і вперед. До сюрпризів.
З під’їзду московського будинку, що в народі здавна зветься просто Луб’янка, вийшла струнка красива жінка років тридцяти-тридцяти п’яти й, не поспішаючи, попрямувала до магазину «Дитячий світ». Коли це хтось — хап її за руку. З несподіванки жінка відсахнулася, але мало не в обличчя їй уже радісно верещала якась молодиця:
— Настю, це ти? Йду, дивлюся — ти чи не ти? Так таки ти! — жінка трясла руку Насті й намагалася її обняти.
— Алко, чортяко, привіт! Так можна заїкою стати! Звідки ти впала? — жінка радісно торсала ту, яку щойно зустріла.
Обнялися.
— А я йду, дивлюся, наче — Настя. Але ж так змінилася! Посоліднішала, чи що. Краса — та сама, але так чинно й поважно виписує…
— Та ну тебе! Ти теж не змінилася, лише трішки округлилася, — Настя схаменулася, та вже пізно.
— Угу, давай-давай ще ти! Наступай на мозоль. Невже я така товста? — Алла вдавано насурмилася.
— Та ні, маєш чудовий вигляд. Але ж стільки не бачилися… Обидві ж, мабуть, мали подорослішати. Скільки часу минуло?
— Скільки? Від інститутського випускного… Понад десять років, — жінки взялися за руки й пішли по тротуару.
— Думаю, ми зробимо правильно, якщо десь посидимо й поговоримо, — запропонувала Настя. — Я впевнена, тобі є що розповісти.
ebooksa