— Безперечно, Мироне Валентиновичу, я поговорю з Президентом на цю тему. Думаю, він сам зацікавлений у тому, щоб оперативно одержувати потрібну інформацію.
— Дякую. А скажіть-но, Сергію Володимировичу, чи не буде з мого боку нахабством запросити вас на вечерю в гарне затишне місце? Час призначаєте ви, місце вибираю я.
— З великим задоволенням. Ось там ми й продовжимо наше спілкування, гаразд?
— Домовилися, — Остапенко, зрозумівши, що час розмови закінчився, підвівся. — Одне запитання можна?
— Будь ласка…
— Ви де навчалися?
— У Москві.
— А мені довелося мучитися в Штатах.
— Я знаю. Але, думаю, це не завадить нам дружити? — Левенюк подав Остапенкові руку.
— Думаю, так.
Генерал Остапенко хоч і призначений виконувати обов’язки голови СБУ, але апартаменти Беруна займати не поспішає. Звик тут у себе, в затишному, за останнім словом обладнаному оргтехнікою та побутовими приладами кабінеті. Подобаються йому й меблі — все новеньке, зручне, комфортне. Незручним було лиш те, що всі відвідувачі мали проходити до нього через приймальню голови в другому кінці коридору. Зате перед його кабінетом не було звичного для високих приймальних натовпу.
Хоч надворі й пізній вечір, і навряд чи хтось зайде до його кабінету, Остапенко за звичкою крутнув у вхідних дверях ключ і увімкнув диктофон. З динаміка — знову знайомі голоси.
«— Заходь, Сергію. Що там у тебе? Давай швиденько, бо вже треба їхати. Сьогодні ж поминки по Юрі.
— Так, знаю, я швидко. Розібрався в розпорядку роботи Секретаріату, вніс деякі зміни, в тому числі й кадрові. Пропоную затвердити. Люди достойні. Ось новий графік вашої
роботи — подивіться, можливо, схвалите. Був у мене сьогодні т. в. о. голови СБУ Остапенко, просився включити його до списку осіб, які щодня вранці доповідають вам по обстановці…
— На хер! — роздратовано перебив Левенюка Президент. — Буду там я на його рожу дивитися кожен день. Хай передає документи тобі, а ти там дивись, чого що варте.
— Гаразд, пане Президенте.
— Він думає, що я його призначив навічно керувати Службою, — закипав далі Президент, — вєлікій деятель найшовся. Вони думають, що я зовсім дурний, підсунули мені свого протеже…
— Хто, пане Президенте?