Соло бунтівного полковника. Вершина

— Богдане Даниловичу, — вже серйозно й без натяку на іронію сказав Яруга, — ви уважно читали той документ, що вам притаранила ваша радистка Кет?

— Що значить «уважно»? Я його розклав на атоми, хоча талмуд, я тобі скажу, виявився чималеньким.

— А вам як досвідченому оперові не здається, що якось надто легко той важливий документ потрапив до простого аналітика?

Дама ж, яка була в тому списку, що я Вам діставав перед поїздкою в Крим, саме цим простим аналітиком і є. Чи вона за період спілкування з вами виросла у своєму професіоналізмі до небачених висот? Вибачте, я маю на увазі саме професіоналізм аналітика, а не щось там…

— Ти знаєш, якщо чесно, то все може бути. Але що ми втрачаємо? Інформацію з ефесбешного документа взагалі можна ігнорувати. Вона в нинішній ситуації не відіграє тієї ролі, яку б відіграла, якби події в Україні пішли в іншому напрямку. А з усього видно, нинішня влада все робить для того, щоб нам взагалі майже нічого не довелося робити. Я ж тобі до кінця свій план ще не виклав, тому зараз можу сказати: ми зможемо без революцій і кровопролиття привести до влади нормальних людей.

Наші небожителі загралися так, що землі під ногами не чують.

А люди доведені до відчаю. Нам залишається тільки вчасно поставити кілька ком і тире. А крапку поставлять люди. Народ.

— Може, й так, — Яруга покрутив головою. — Давайте зайдемо ось у цей дворик і присядемо на он ту лавочку. Я Вам дещо дам почитати.

Вони пройшли арку, а далі в невеличкий дворик, сіли на пофарбовану свіжою зеленою фарбою лавочку. Яруга дістав з бокової кишені піджака кілька складених учетверо аркушів.

— Ось свіжак. Розшифровка вчорашніх розмов Президента, знятих «булавою». Може, те, що там написано, допоможе нам розгадати деякі ребуси?

У кишені Зорія завібрував, а потім і задзвонив мобільний телефон. Полковник подивився на екран, здивовано підняв брови, натиснув на кнопку.

— Слухаю, Надю… Що? — Зорій кілька секунд слухав, потім сказав: — А-а-а. Ну що ж… — і вимкнув мобільник.

— Щось трапилося? — запитав Яруга.

— Ти розумієш, — полковник на мить замовк, а потім, дивлячись кудись убік, додав, — загинув у залізничній катастрофі приятель, Стас. Дружина його теж трішки знала. Так, давай подивимося, що там у тебе записано? — Зорій узяв аркуші.

На двох сторінках — текст розмови Президента і керівника його Секретаріату Сергія Левенюка. Вони говорили про Остапенка, якого підсунули Президентові американці, і про самого Левенюка, якому Президент теж натякав про його зв’язки з Москвою.

— Цікаво. Щось ці розмови справді не дуже корелюються з даними, одержаними від «масквічкі». Можливо, Вітю, ти маєш рацію. Знаєш, хто зазвичай найостаннішим дізнається про те, що дружина гуляє?

— Знаю: звичайно ж, її чоловік. А до чого тут «масквічка», Президент, Остапенко та Левенюк?

— Ай справді — до чого?

7

Богдан Зорій знову пробрався таємно на явочну квартиру, з якої підтримував радіозв’язок з агентом «Жаном». Сьогодні Зорій прийшов сюди, одержавши обумовлений виклик на терміновий зв’язок. Богдан Данилович очікував чогось надзвичайного, бо це був мало не єдиний випадок, коли «Жан» викликав полковника терміново.