Вони й цього разу зробили все, щоб зустрітися таємно, подалі від сторонніх очей: саме зараз ніяк не можна допустити, щоб їх хоч хтось побачив разом. Ці кілька днів, які потрясли не лише Україну, а й світ, для них — найголовніші в житті. І ніхто не повинен знати — усе, що відбулося, вони зробили разом.
Валентина Ромниченко лише недавно дізналася, що вона землячка Богдана Зорія. Рідна мала батьківщина нині в такому самому шаленому русі, як і решта українських земель.
їхні земляки теж вийшли на вулиці міст і сіл і розігнали к бісу обласну й районні адміністрації.
— Богдане, а ти пам’ятаєш, як ми вперше зустрілися?
Якби тоді мені хтось сказав, що я стану змовницею і попруся у владу, я би плюнула межи очі. Та й пішла на контакт я лише після того, як ти таємно показав мені справу на діда, з якої дізналася, що доносила на нього моя бабця.
— Валю, я пишаюся, що розгледів у тобі таку потужну й розумну людину. І те, що ти стала лідером нації і взяла на себе цей тягар, ще раз підтверджує мій правильний вибір.
І твій вибір також.
— Богдане, я ніколи не запитувала тебе, а ти не казав сам мені про… — Валентина зам’ялася, добираючи слова. — Скажи правду, я у ваших офіційних кадебістських документах значусь як агент?
— Валю, — Богдан у нокдауні, — я ж тобі як на духу казав і зараз запевняю, що про наші стосунки не знає жодна душа. Навіть мій вірний Санчо Панса — Віктор Яруга.
— Я розумію, ти міг не називати мене на прізвище, міг взагалі про мене і наші плани «захоплення влади» нікому не говорити, — Валентина подивилася, як часто це робила, Богданові в очі. — Мене не обдуриш. Ти ж не вмієш брехати. Розколюйся!
Дав мені якесь прізвисько, чи як там у вас кажуть — псевдо?
— Офіційно — ні. А для себе, щоб зручно було… — почав мимрити Богдан Данилович. — Коротше, дав я тобі ім’я. Але це не суть важливо…
— Значусь я у вас як агент? Говори правду!
— Ні!
— Тоді зізнавайся, як ти мене «для себе» назвав?
Зорію на своєму довгому життєвому шляху часто доводилося брехати, але цій жінці, з якою вже стільки пережито і стільки ще всього попереду, сказати неправду Богдан не міг.
— Атех…
— Як?
— Кажу, назвав я тебе ім’ям Атех.
ebooksa