— …повідомлені Петром Заплюйсвічкою. І все ж про всяк випадок опитай лікаря й медсестру, — Симко простягнув руку водієві. — Спасибі вам, тезко. Треба буде, ще зустрінемося. Хай щастить.
— Будьте й ви здорові.
— Вибачте, — Богдан Данилович, який весь час слухав розмову двох чоловіків мовчки, звернувся до водія. — У диспетчерському центрі «швидкої допомоги» здійснюються магнітофонні записи телефонних дзвінків?
— Думаю, що так.
— Дякую.
Зорій і Симко попрямували до лікувального корпусу. Там біля входу розмовляло кілька здорованів, одягнених у темні костюми й білі сорочки з краватками. «Охорона», — подумав Богдан Данилович. Олігархи нині одягаються не так: м’яті бавовняні штанці, лляна теніска або сорочка без краватки.
Дещо віддалік стояли іномарки чорного кольору. Водії сиділи в салонах і всі як один тримали руки на кермі, готові будь-якої секунди завести двигун і мчати, куди накажуть.
Зорій і Симко підійшли до групи чоловіків. Оскільки Петро був у формі, вирішили не називатися.
— Здрастуйте, хлопці, — по-дружньому звернувся до них підполковник. Ті щось муркнули. — Ми ведемо розслідування замаху на вашого шефа. Для початку хочемо з’ясувати, хто з вас перший його знайшов і хто викликав «швидку допомогу»?
Якийсь здоровань підняв, як школяр на уроці, руку.
— Ну, я перший знайшов шефа.
— Гаразд, до вас буде кілька запитань окремо. А хто телефонував до «швидкої»?
Усі мовчали. Згодом той, що піднімав руку, видихнув:
— А ніхто «швидкої допомоги» не викликав. Самі не знаємо, звідки вона взялася. Ми самі шефа притаранили на больнічку.
Підполковник міліції Симко й полковник СБУ Зорій багатозначно перезирнулися.
— Ми зараз провідаємо постраждалого, а потім повернемося до розмови з вами. Колю, — Симко покликав старлея, що опитував лікарів. — Закінчиш з медициною — перепишеш оцих орлів, можливо, з ними доведеться говорити не тільки тут.
Приятелі попрямували до дверей. У кишені Зорія завібрувала мобілка. Дзвонив Яруга.
— Богдане Даниловичу, — почулося в трубці, — є новини. Щойно телефонував мій конфідент — він працює по «Терористу». Йому хтось повідомив, що в Києві сьогодні бачили «російського гостя».
У кімнаті, куди провів Зорія й Симка черговий лікар, на широкому ліжку в якомусь м’ятому одязі лежав чоловік. На тілі — жодних ознак того, що його побито або що він узагалі травмований. А якщо й були якісь рани, то зовні їх ні Зорій, ні Симко не побачили.
ebooksa