— Як вам удалося зробити це? — перервав Харута Регнолль.
— Ми стежили за тобою, пане. Ми йшли за тобою в Єгипті, поки не випала слушна нагода. Коли настала ніч, ми покликали леді, і вона прийшла на наш поклик. Ти пам’ятаєш арабів, що роз’їжджали берегом великої річки за день до викрадення? Ми були серед них і нам удалося на верблюдах відвезти леді через пустелю до нашої країни, точно так, як і, я переконаний, ми перевеземо тебе і її назад.
— Я теж вірю в це, — відповів Регнолль, — ви скоїли мені багато зла. Але як могло статися, що мій хлопчик був убитий слоном?
— Запитай про це Джану, а не мене, — похмуро відповів Харут. — Ти, Макумазане, одержиш у нагороду багато слонової кістки, яку ти бачив на кладовищі слонів по той бік річки Тави. Коли ти вб’єш Джану, що стереже це місце, і переможеш його слуг — чорних кенда, ми дамо тобі верблюдів, щоб довезти слонову кістку до кораблів. Що стосується тебе, жовта людино, я думаю, що ти, який скоро успадковуватимеш усі речі, не шукаєш нагороди.
— Старий маг хоче сказати, що я скоро помру, — задумливо спльовуючи зауважив Ханс, — що ж, баасе, я готовий, якщо спершу помре Джана і дехто ще. Адже я вже застарий для подорожей і битв і тому буду радий перейти до країни, де знову зроблюся молодим!
— Дурниці! — вигукнув я.
— Західна і східна дороги, — продовжував Харут, — єдині шляхи, що ведуть у Храм на вершині гори. Західний шлях, який іде через пустелю, легко захистити. Щодо нього нам нічого турбуватися, оскільки не звідти слід чекати нападу. Інша справа — східний. Я вам покажу його, якщо ви поїдете зі мною.
Він віддав кілька наказів жерцям; ті подалися майже бігцем і через якийсь час повернулися, ведучи кількох верблюдів.
Ми сіли на них і, проїхавши півмилі, досягли ряду прямовисних скель, що утворювали зовнішній кратер.
У цих скелях був прохід шириною дві-три сотні ярдів, у середині якого проходила дорога з окопами обабіч, улаштованими, очевидно, для оборони.
Помітивши, що ці укріплення є ненадійним захистом, я запитав, коли вони збудовані.
Харут відповів, що під час останньої війни, близько ста років тому, коли чорних кенда вигнали з цього місця, оскільки білих кенда на той час було більше, аніж тепер.
— Отже, Сімбі відома ця дорога? — запитав я.
— Так, пане. І Джана знає її, бо часом він відвідує ці місця і вбиває всіх, кого зустріне. Тільки до храму він ніколи не насмілюється наблизитися.
Я сказав Харутові, що потрібно негайно зміцнити це місце.
— Так, пане, — погодився він, — ми не достатньо сильні, щоб напасти на чорних кенда в їхній країні або зустріти їх у відкритому полі. Тільки тут може відбутися рішуча битва між Джаною і Дитям. Ви будете тут керувати при спорудженні різних укріплень, які допоможуть нам перемогти Джану і чорних кенда.
— Ти думаєш, Харуте, що цей слон супроводжуватиме Сімбу і його воїнів?
— Безперечно, пане. Так було завжди. Джана покоряється Сімбі і деяким жерцям чорних кенда, предки яких вигодували його. Крім того, він сам уміє думати за себе. Це невразливий злий дух.
— Його ліве око і кінець хобота виявилися вразливими, — зауважив я, — хоча я не сумніваюся в його здатності міркувати.
Ми зробили кілька вимірювань; Регнолль, добре знайомий із такими речами, начорно зробив у своєму записнику креслення місцевості для складання плану нових укріплень.
ebooksa