— Послухайтеся моєї поради, друзі, і швидше їдьте до річки Тави, — сказав послам Харут, повертаючись під навіс, — у горах зараз іде такий дощ, якого я ніколи не бачив. Ваше щастя, якщо ви встигнете перейти річку, перш ніж вона розіллється.
Ця звістка, здавалося, стривожила послів. Вони вийшли з-під навісу і дивилися на гори, перешіптуючись. Потім повернулися і з байдужим виглядом зажадали відповіді на свої вимоги.
— Хіба ви не здогадалися про неї? — запитав Харут.
Потім, випроставшись на повний зріст, він загримів:
— Поверніться до свого злого бога, прихованого в образі лісового звіра, і до його раба, що іменує себе царем, і скажіть їм: “Так говорить Дитя своїм рабам, собакам чорним кенда, що зважилися обурюватися: перейдіть, якщо можете, мою річку. Ти вже мертвий, Джано! Ти вже мертвий, рабе Сімбо! Ви вже розсіяні, собаки чорні кенда! Ви житимете на безплідній землі, де вам доведеться рити глибокі колодязі, щоб добути воду і харчуватися дичиною, оскільки у вас буде мало хліба”. Тепер забирайтеся геть, та швидше, щоб не залишитися тут назавжди!
Посли повернулися і пішли.
Я був у захваті від артистичних здібностей Харута.
Додам, що як вельми спостережлива людина він абсолютно мав рацію щодо дощу в горах. Як ми дізналися згодом, саме коли посли досягли річки, вона сильно розлилася. Один із них потонув під час переправи, і протягом чотирнадцяти днів річка залишалася непрохідною.
Того ж вечора ми почали готуватися зустріти неминучий напад. Становище білих кенда було вельми серйозним.
У них було всього близько двох тисяч семисот чоловіків (разом із хлопчиками і старими), придатних для різних військових дій. До них можна було додати до двох тисяч жінок. Дивно, що в цього народу чоловіки перевершували кількістю жінок. Проти таких незначних сил чорні кенда могли виставити двадцять тисяч чоловіків, залишивши хлопчиків і старих та жінок захищати своєї землі.
Таким чином, на одного білого кенда припадало майже десять ворогів.
Окрім того, слід було очікувати, що всі чорні кенда битимуться з великою хоробрістю і відчаєм, оскільки три чверті їхнього врожаю і безліч худоби знищив жахливий град, про який я вже згадував, їм залишалося або відняти хліб у народу Дитяти, або переживати голод до нових жнив.
Тільки одна обставина була на користь білих кенда. Вони могли битися під захистом укріплень, побудованих за допомогою мистецтва і знань Регнолля і моїх. Нарешті вороги зустрінуться з нашими рушницями, яких досі не знали ні чорні, ні білі кенда. Я не знаю причин цього, хоча білі кенда торгували з арабами та іншими кочовими племенами, яким була відома вогнепальна зброя. Мабуть, який-небудь старий закон або забобон забороняв ввезення зброї у їхню країну.
Як я вже згадував, Регнолль разом зі своїми мисливськими рушницями привіз із собою п’ятдесят гвинтівок системи Снайдерса з великим запасом патронів. Із цими гвинтівками були деякі ускладнення на Дурбанській митниці. Перш за все потрібно було подбати про якнайкраще використання цього цінного запасу.
Харут відібрав сімдесят п’ять найсміливіших і тямущих хлопців, яких доручили мені з Хансом навчати стріляти.
У нас було всього п’ятдесят рушниць, але ми навчили сімдесят п’ять чоловіків, тобто на п’ятдесят відсотків більше, щоб мати запас для заміни полеглих у бою.
Від зорі до пізньої ночі ми з Хансом прагнули зробити з них влучних стрільців. Це була нелегка справа, тим паче, що під час практичної стрільби треба було економити патрони.
Ми навчали їх за командою відкривати і припиняти вогонь і не робити марно жодного пострілу.
За винятком цих сімдесяти п’яти, все чоловіче населення вдень і вночі було зайняте збиранням урожаю. Все зерно звозилося на верблюдах на другий двір храму на горі, — єдине місце, де воно було в безпеці.
Табуни худоби і верблюдів відвели в безпечні місця, в ліс на схилі гори, де для них заготовили великі запаси корму.
ebooksa