— Для мене зрозуміло, — сказав я, — що цей чоловік повернеться назад із товаришами, і нам треба подумати, як зустріти їх!
— Усе питання в тому, як вони приймуть нас? — сказав сер Генрі.
Гуд мовчав, але заходився порпатися в багажі і вийняв маленьку чотирикутну скриньку, що була в нього весь час подорожі. Ми кілька разів питали Гуда про її вміст, але він відповідав таємничо й ухильно: все, що сховане у скриньці, колись вельми прислужиться нам.
— Заради Бога, що ви збираєтеся робити, Гуде? — запитав сер Генрі.
— Одягатися! Чи не думаєте ви, що я з’явлюся в цій новій країні в такому вбранні? — він вказав на свій забруднений і поношений одяг, вельми охайний, як і всі речі Гуда, і полагоджений завжди, коли це було потрібно.
Ми з цікавістю стежили за ним. Перше, що він зробив, це попросив у Альфонса, вельми компетентного в цих речах, причесати йому бороду і волосся якомога краще.
Я впевнений, якби у Гуда була тепла вода і мило, він поголився б. Потім він заявив, що ми маємо спустити вітрило у човен, і під його прикриттям скупатися, що ми й зробили, на страх і подив Альфонса, який здіймав руки до неба і вигукував, що “ці англійці просто дивний народ!”
Умслопогас, як добре вихований зулус, був вельми охайний, але дивився на це купання, як на жарт, і з задоволенням спостерігав за нами. Ми повернулися в човен, освіжені холодною водою, обсушилися на сонці. Гуд знову відкрив свою таємничу скриньку, витягнув звідти прекрасну чисту білу сорочку і почав розгортати своє вбрання, дбайливо загорнуте спочатку в коричневий, потім у білий і, нарешті, в срібний папір. Ми продовжували спостерігати за ним із великим зацікавленням. Одну за одною Гуд витягнув зі скриньки всі свої речі.
Перед нами в повному блиску золотих еполет, галунів і ґудзиків, лежала повна форма командира королівського флоту. Тут був і меч, і трикутний капелюх, навіть шкіряні чоботи.
Ми буквально заніміли.
— Що це? Невже ви хочете надіти це, Гуде?
— Зрозуміло! — відповідав він. — Ви знаєте, що означає перше враження, особливо для жінок. Принаймні хоч один із нас буде порядно вбраний!
Ми замовкли, вражені спритністю Гуда, з якою він так майстерно приховував від нас увесь цей час вміст скриньки. Одне тільки ми запропонували йому — надіти вниз сталеву сорочку. Спочатку він заперечив, що йому незручно надягати її під мундир, але потім погодився. Найкумедніше за все було здивування Умслопогаса і захоплення Альфонса, викликані блискучою формою Гуда. Коли ж він устав, випростався у всьому своєму блиску, навіть з медалями на грудях, і милувався на себе в спокійній воді озера, старий зулус не міг довше стримувати своїх відчуттів.
— О, Бугване! — закричав він, — Бугване! Я завжди думав, що ти неважлива, маленька людина, жирна, як корова, коли вона хоче телитися, а зараз ти схожий на голубу сойку, яка розпустила свій ошатний хвіст. Далебі, Бугване, очам боляче дивитися на тебе!
Гуда дратували натяки на повноту, хоча під час нашої подорожі він схуднув. Загалом, він був задоволений захопленням зулуса. Що стосується Альфонса, той був зовсім зачарований.
— О, мосьє має чудовий вигляд, — блискучий вигляд військового! О, пані будуть у захваті, там, на березі. Мосьє має дивовижно гарний вигляд! Він нагадує мені мого героя дідуся…
Тут ми перервали потік захоплень Альфонса. Милуючись Гудом, ми відчули дух змагання і заходилися, наскільки можливо, приводити себе в пристойний вигляд. Ми одягнули на себе мисливські куртки, а під них сталеві сорочки. Що стосується моєї зовнішності, то жоден, найвишуканіший одяг не міг зробити її кращою, але сер Генрі мав вигляд красеня у своїй куртці і в чоботях. Альфонс також причепурився, якось особливо підкрутив свої величезні вуса. Навіть старий Умслопогас, який зовсім нічого не розумів у вбранні, взяв олії з ліхтаря і потер собі шкіру, і вона блищала не гірше шкіряних чобіт Гуда. Потім він надів на себе сталеву сорочку, яку сер Генрі подарував йому, і “муша” і, вичистивши свій Інкозі-каас, стояв при повному параді.
Ми знову підняли вітрило і швидко попливли до берега, точніше, до гирла великої річки. За півтори години після того, як від нас відійшов маленький човен, ми побачили на річці велику кількість човнів. Деякі з них ішли на двадцяти чотирьох веслах, інші під вітрилом. Ми скоро розрізнили серед них великий офіційний корабель. Люди на кораблі були одягнені у щось, схоже на форму. На палубі, повернувшись до нас, стояв поважного вигляду старий з білою бородою, що розвівалася, з мечем на боці, очевидно, командир корабля. Решту човнів, що крутилися поряд, були повні цікавих.
— Що це означає? — запитав я. — Хочуть вони доброзичливо зустріти нас чи покінчити з нами?
Ніхто не міг відповісти на моє запитання. Тут Гуд помітив у воді, за двісті ярдів від нас, бегемота і вирішив, що непогано справити враження на тубільців стрільбою. На лихо, ми вхопилися за цю думку, витягнули наші гвинтівки, хоча патронів у нас залишилося мало, і приготувалися діяти. Бегемотів було чотири, два старших і два молодших.
ebooksa