У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

22
18
20
22
24
26
28
30

— Чому ж Зікалі сам не шукає листя?

— Тому що він старий і немічний. Тому що в нього інші великі справи. Тому що йому було зручніше послати мене, який у любові до всього святого хоче віддати данину шани Хоу-Хоу і познайомитися з великим Дечою.

— Розумію, — відповів жрець, видно було з його обличчя, вельми вдоволений. — А як тебе звуть, о віснику Зікалі Великого?

— Мене звуть швидкокрилий Вітер, бо я приходжу без доріг, і ніхто не бачить ні приходу мого, ні відходу. А цього мого маленького супутника з великою душею, — і я вказав на усміхненого Ханса, — звуть Володар Вогню і Світло-в-темряві (абсолютна істина, яка справила належне враження), бо він вартовий чарівного вогню (теж правда, оскільки у Ханса всі кишені були, напхані накраденими у мене сірниками); якщо його образити, він може спалити дощенту цей острів; він могутніший, ніж надра цієї гори.

— Невже! Рятуй нас, Хоу-Хоу! — сказав Деча, дивлячись на Ханса з великою повагою.

— О, так! Навіть я при всій своїй могутності боюся прогнівити його, щоб він не перетворив мене на попіл.

Але тут Деча засумнівався і запитав:

— Скажіть, о швидкокрилий Вітре і Володарю Вогню, як з’явилися ви на нашому острові? Ми помітили човен із нашими бунтівними підданими, слугами старого узурпатора Веллу; за ними женуться, щоб їх убити за блюзнірське наближення до святині. Чи не цей човен вас привіз?

— Він, — відповів я сміливо. — Коли ми прийшли в те місто, я зустрів панну, дуже вродливу панну, на ім’я Сабіла, і запитав її, де проживає великий Деча. Вона сказала, що знає тебе і що ти найвродливіший і найшляхетніший з усіх відомих їй чоловіків. Потім вона сказала, що візьме кількох слуг, у тому числі простака Іссикора, від якого ніяк не може відкараскатися, і сама відвезе нас на острів, надіючись зайвий раз побачити тебе. Отже, вона привезла нас сюди і висадила спершу біля руїн стародавньої столиці, щоб я міг подивитися на них. Але твої люди грубо прогнали її, і нам довелося йти пішки до твого міста. Ось і все.

Деча занепокоївся.

— Благатимемо Хоу-Хоу, щоб ці дурні не вбили її з іншими.

— Приєднуюся до твоєї молитви, — відповів я, — бо вона надто гарна, щоб померти. Але стривай, я скажу тобі, що сталося. Володарю Вогню, дай вогонь.

Ханс запалив сірника об те місце, на якому сидять, — єдине сухе місце у всій його персоні — і підніс його до мене, склавши долоні човником. Я з таємничим бурмотінням дивився на полум’я.

— Все благополучно, — вимовив я нарешті. — Човен Сабіли Прекрасної позбувся переслідувачів; сім, ні, вісім човнів встигли їй на виручку з міста, коли твої люди вже наздоганяли її.

У цей момент, дуже вчасно, з’явився вісник і з церемонними поклонами доповів точнісінько те саме.

— Дивно! — вигукнув жрець. — Дивно! Перед нами справжні чарівники! — він із благоговійним страхом втупився на нас.

Але потім знову засумнівався.

— Пане, — сказав він, — Хоу-Хоу — правитель Волохатого племені. До нас дійшла чутка, що якісь мандрівники таємничим чином убили громом жінку з племені Хоу-Хоу. Чи не ти зробив це, пане?

— Так, — відповів я, — вона залицялася до Світла-в-темряві, і він її убив.

— Але як він це зробив, пане?