— Знаю, баасе. Але хай баас не забуває, що пляшка горілки не єдина приманка у диявола. У різних людей різні смаки. Так ось, якщо яка-небудь хороша пані прийде до бааса і почне запевняти, що він о! який красивий, і вона о! як любить його — як та Мамина, наприклад, про яку завжди згадує Зікалі, — хай баас присягнеться своїм преподобним батьком…
— Мовчи і не дурій, — серйозно заявив я, — тепер не час базікати про хороших жінок.
— Уклавши цю угоду, ми вийшли з кімнати.
Жрець чекав нас за порогом. Він повів нас коридором у розкішну яскраво освітлену залу, де стояло кілька накритих столів. Нас запросили до головного, за яким у святковому вбранні сиділи ще кілька жерців і жінок, всі як одна вродливі, в химерному одязі. Одна з них була дивовижно схожа на Сабілу, тільки виглядала на кілька років старшою.
Моє місце виявилося між Дечею і цією пані, яку звали Драманою. Бенкет почався, і я признаюся, що багато років не їв таких смачних страв, які нам тоді подавали.
Мені з Хансом довелося сказати, що ми склали обітницю не пити нічого, окрім води, хоча бідний мій готтентот зітхав щоразу, як кругову чашу з пивом проносили повз нього. Маю ще додати, що відбувалося це частенько і випито було вельми багато. Усі більш-менш сп’яніли, зі звичними неприємними наслідками, які немає потреби описувати. Проте я помітив, що Драмана майже не пила. Другий її сусід, глухий старий жрець, задрімав над своєю чашею. Деча був зайнятий красивою сусідкою. Такий збіг обставин давав мені змогу побесідувати з Драманою, чого вона сама, мабуть, прагнула. Ми обмінялися кількома зауваженнями загального характеру. Раптом вона знизила голос і сказала:
— Я чула, пане, що ти бачився із Сабілою, донькою Веллу. Розкажи мені про неї, бо вона моя сестра; аде давно не бачилася з нею — нам не дозволено покидати острів, а жителі материка не відвідують нас, якщо тільки їх до того не примушують, — багатозначно додала вона.
— Сабіла прекрасна, але живе під гнітом страшної думки, що, заручившись із коханою людиною, буде віддана як дружина богу.
— Їй є чого боятися, пане, тому що цей бог сидить поряд із тобою, — з огидою вона ледь помітним кивком голови вказала на Дечу, який зовсім захмелів і в цей момент обіймав сусідку зліва.
— Ні, — відповів я, — того бога звуть Хоу-Хоу, а не Деча.
— Хоу-Хоу, пане! Ти все дізнаєшся про Хоу-Хоу, перш ніж мине ця ніч. Сабіла стане дружиною Дечі.
— Але ж Деча твій чоловік, пані.
— У Дечі багато дружин, пане, — і вона вказала поглядом на кількох, найвродливіших із присутніх жінок, — бо бог поблажливий до свого верховного жерця. Відтоді, як мене прив’язали до скелі між вічних вогнів, було вісім таких весіль; утім, деякі наречені були віддані іншим жерцям, а деяких пожертвували за спробу втечі або іншу провину. Пане, — продовжувала вона, знижуючи голос до того, що я ледве розібрав її слова, — стережися. Якщо ти не бог, який сильніший за Хоу-Хоу, що б ти тут не побачив — не піднімай руки, навіть голосу. Інакше тебе розтерзають на шматки! Шшш… Говорімо про інше… Він стежить за нами… О, пане, якщо можеш, врятуй мене і мою сестру!
Справді, Деча залишив свою пані і підозріло дивився на нас, мабуть, спіймавши якесь слово. Але Ханс не ловив ґав, він то з шумом упускав свою чарку, то гуркотів стільцем, що відволікало від нас напівп’яну увагу Дечі і приглушувало нашу розмову.
— Тобі, здається, подобається пані Драмана, о швидкокрилий Вітре, — усміхнувся Деча. — Нічого, я не ревнивий і охоче надаю моїм гостям все найліпше. Але пані Драмана сама знає, що чекає того, хто вишіптує таємниці, а тому ти можеш говорити про що завгодно з нею, о, маленький швидкокрилий Вітре, — і він кинув на мене косий погляд, від якого мені зробилося вельми ніяково.
— Я розпитував пані Драману про дерево Видінь, — невинно відповів я.
— Он як? Мені здалося, що ти питав зовсім про інше. Добре, в цьому немає ніякої таємниці; завтра Драмана покаже тобі дерево і все, що тебе цікавить, бо я і мої побратими займемося іншими справами. До речі, зараз з’явиться Чаша Видінь — відвар із плодів цього дерева; його ти маєш покуштувати, о, непитущий, і ти, і твій жовтий карлик, — в ім’я бога, перед лицем якого ми невдовзі з’явимося.
Я поспішив заявити, що втомився і не хотів би тепер турбувати бога своїми подяками.
— Кожен, хто з’явиться сюди, має постати перед богом, — відповів Деча, пильно дивлячись на мене. — Вибирай: живим ти хочеш з’явитися перед Хоу-Хоу або мертвим?
Я подумав про те, що тепер саме час нагадати про те, хто я такий, і, дивлячись в очі цій нечемній тварюці, тихо запитав:
ebooksa