У серці Африки, або Пригоди Аллана Квотермейна

Я вчинив за його прикладом і, скориставшись нагодою, запалив свою люльку.

Розділ ІX

БЕНКЕТ

За кілька кроків від нас жерці зупинилися, мабуть, уражені нашою зовнішністю, що справді не могла зрівнятися з їхньою, бо всі вони були веллоського типу. Але ще більше здивував їх засвічений мною сірник і люлька, що курилася, бо цей народ вживав тільки нюхальний тютюн.

Сірник догорів, і я запалив нового: побачивши вогонь, що раптово з’явився, вони відступили на два кроки. Нарешті, вказуючи на вогник, один із них запитав на тому ж арабському діалекті, який використовували веллоси:

— Що це, о чужоземцю?

— Чарівний вогонь, — відповів я інтуїтивно, — який я приношу в дар великому богу Хоу-Хоу.

Це повідомлення, мабуть, заспокоїло їх; вони опустили списи і заговорили з новою людиною, що з’явилася на сцені у цей момент. До них приєднався красивий ставний чоловік величної зовнішності з горбатим носом і чорними блискучими очима. На голові у нього була також жрецька тіара, і білий одяг його був розшитий золотом.

— Він у них велика людина, баасе, — прошепотів Ханс, я хитнув головою і помітив, що жерці низько кланялися, звертаючись до нього.

“Сам Деча, власною персоною”, — подумав я і не помилився. Він підійшов і, дивлячись на сірник, запитав:

— Де живе твій чарівний вогонь, чужоземцю?

— У цій клітці, покритій священними таємними письменами, — відповів я, показуючи йому коробочок з ярличком: “Wax Vestas, Made in England”¹², і урочисто додав: — Горе невтаємниченому, якщо він чіпатиме його, бо вогонь вискочить і зжере божевільного, о, Дечо.

Деча, за прикладом своїх товаришів, відступив на крок і зауважив:

— Звідки ти знаєш моє ім’я і хто посилає самозаймистий вогонь у подарунок Хоу-Хоу?

— Хіба ім’я Дечі не прогриміло до краю землі? — запитав я, і це зауваження, здається, дуже сподобалося жерцю. — А посилається вогонь великим волхвом (хоча й не таким великим, як Деча) — старим, на ім’я Зікалі, на ім’я Відкривач Доріг, на ім’я Марно Народжений.

— Ми чули про нього. Його посланці були тут у дні наших батьків. Чого ж від нас хоче Зікалі, о чужоземцю?

— Він хоче листя дерева Видінь, що росте в саду Хоу-Хоу.

Деча кивнув головою, і за ним вся решта жерців.

Мабуть, всі вони знали про дерево Видінь, як його називав Зікалі.