Мабуть, вони були старими знайомими. Власниця борделю посміхнулася, показавши гнилуваті зуби, й поманила ірландця в куток, де в неї стояла конторка з грошовою шухлядою.
Я, звісно, негайно зайняв зручну позицію — на лампі, прямо над ними, потурбувавшись про те, щоб не потрапити на очі Логану. Моя вихованка теж провернула обережний маневр. Насунувши капелюха на очі й намагаючись триматися в тіні, перемістилася вздовж стіни і заховалася за шафою. Ніхто не звернув уваги на її дивну поведінку. Я давно помітив, що у публічному домі взагалі мало витріщаються по боках. І відвідувачі, і повії надто перейняті невигадливою грою, що передує спарюванню.
— Ну, як тобі мої ціпоньки, пустуне? — запитала мадам Роза, поплескавши Логана по веснянкуватій щоці.
Він побідкався:
— Страшні, як ропухи:
— Ти не просив красунь. Ти сказав: щоб були посередниці між місячними, коли бабі легше залетіти. Таких я й вибрала. Не забудь, що ти обіцяв: якщо у когось з них з твоєї ласки станеться перебій у роботі…
— Заплачу, заплачу, — нетерпляче увірвав штурман. — Ти краще скажи, обдумала мою пропозицію?
Мадам Роза пожувала губами.
— Ти хочеш купити у мене трьох чорних дівчат. Так?
— Так. Бажано у тілі.
— Не винайняти, а саме купити? — уточнила вона.
— Так, так, грець би тебе взяв! Є товар чи немає?
— Гаррі Логане, ти хочеш стати моїм конкурентом, — гірко сказала поважна дама. — Після всього, що я для тебе зробила! Зізнавайся!
— Ні. Я повезу їх геть від Фояля. Ти ніколи їх більше не побачиш. Клянуся. Скільки ти хочеш за трьох чорних товстих баб?
Перемовини перейшли у ділову стадію.
— Товстенькі дівчата мають добрячий попит. Чим товщі, тим більш жадані. Я продам їх тобі на вагу. П’ять ліврів за фунт живого м’яса. І роби потім із ними, що забажаєш.
— Це скільки ж вийде?
Штурман виглядав спантеличеним.
— Рахуй сам. Я маю сто п’ятдесят фунтів. Тож я б коштувала тобі сімсот п’ятдесят монет.
Вона захихотіла, а Гаррі почухав потилицю.