Про «лікаря» всі забулися, але ж я бачив, як вражена Летиція. Вона пополотніла більше за Кербіана.
Коли метушня трохи стихла, вона підійшла до ірландця і з почуттям промовила:
— Ви врятували йому життя, мсьє.
— Маю надію, на Страшному Суді мені це врахують. — Він перехрестився із запалом, який мене здивував. Хто б міг подумати, що пройда такий побожний?
Судячи з наступної репліки, Гаррі був ще й філософом:
— Правду кажучи, краще ми б дозволили старому самому відкинути копита. Що за життя зі зламаним хребтом? Хоч Господу видніше, коли забирати до Себе наші грішні душі. На вашому місці, пане лікарю, я б спробував улити цьому телепню у горлянку кілька крапель рому. Як не зможе проковтнути, можна кликати священика.
Летиція так і зробила. Однією тремтячою рукою підняла страдникові голову, а в другу взяла склянку.
Татусь Пом сіпнув кадиком, похлинувся, та все ж проковтнув.
— Благословенна Пресвята Діва! — вигукнув Доган, і на його очах з’явилися сльози. Рідкісна сердечність для моряка!
Тим часом прийшов капітан «Ластівки», по якого збігав хтось із відвідувачів.
Дезессар похмуро скоса поглянув на Летицію, навіть не кивнувши їй. Протягом медичного огляду він один раз зазирнув до кают-компанії, з хвилину витріщався на «Люсьєна Епіна» і так само мовчки пішов. Нічого він не сказав, лікареві і тепер. Подивився на непритомного штурмана; який важко дихав, і зняв капелюха — не на знак скорботи, а щоб почухати потилицю.
— Допився, старий телепень! Несіть його додому. Просто на столі, — та й плюнув на підлогу.
Летиція запитала:
— Ми на світанку відпливаємо, добродію?
Він, не дивлячись на неї, буркнув:
— Без штурмана? Нічого й думати.
— А коли?
Її обличчя засяяло. Дівчинка раділа з відстрочки, яка б падала їй можливість хоч якось поповнити свої медичні знання.
— Щойно віднайду заміну. Але вже точно не завтра. Ви де зупинилися… молодий чоловіче?
Капітан, як і перше, уникав погляду на неї.
ebooksa