Каютку, відведену на кораблі для двох представників милосердя, я вже змальовував. Напередодні відплиття всі предмети, у передчутті хитавиці, були надійно принайтовані, тобто закріплені за допомогою спеціальних мотузок: лікарська скриня, ящик для взуття, лампа, скринька з письмовим приладдям, відхоже відро і все інше. Найдивовижніше виглядав святий Андрій, хрест-навхрест обв’язаний конопляними мотузками, щоб не розхитувався на переборці.
Дівчинка зі стогоном впала на тверде ложе, й почалася нова мука. Від бічної хвилі Летиція стукалася головою об борти, від кільової — правим ліктем об чавунну каронаду, а лівим об дерев’яну стінку.
— Господи, спаси! — заблагала моя вихованка. — Якщо так буде весь час, я помру!
Допомогти я їй нічим не міг. Лишень час покаже, чи спроможуться її дух і тілесна оболонка подолати морську хворобу. Приблизно одна людина з дюжини так і не перемагає цю недугу. Я знав кілька випадків, коли під час тривалого переходу люди божеволіли від постійної нудоти й кидалися за борт.
Якби я не був агностиком, то прочитав би молитву за швидке звільнення моєї підопічної від слабкості. Втім, я все одно це зробив. Як говорив Учитель, «від заклинань гірше не буде».
Всю решту дня я просидів на своєму улюбленому місці, на марсі. Дивився згори на сіро-зелений простір Ла-Маншу, поцяткований білими гребінцями, і по черзі читав мантри з молитвами всіма відомими мені мовами.
Увечері я злетів униз, знову зазирнув до каюти. Замість дверей там був клапоть парусини, тому потрапити всередину мені було неважко.
Вогник лампи ритмічно коливався, забарвлюючи низьку стелю у червонуватий колір. На верхній койці мирно спав монах — цьому хитавиця була байдужа. Але спала й Летиція. Прекрасний знак! Дихання її було рівним, на ледь відкритих устах застигла легка посмішка. Я подякував Будді, Йсусу, Діві Марії і всім іншим небесним покровителям. Вранці моя дівчинка прокинеться здоровою!
Загасивши лампу помахом крила, я сів на подушку і теж заснув. Морське повітря і гарна хвиля для мене — найкраще снодійне.
Наскільки я знаю з розповідей та читання книг, люди можуть бачити уві сні різні речі. Інколи зовсім не зв’язані з людським буттям. Мені ж завжди сняться тільки птахи, хоч велінням долі я від самого народження далекий від світу мені подібних. Якщо я хворію чи засмучений, на мене нападає зграя чорних круків. Якщо все добре, маряться райські птахи. Якщо ні те, ні се — горобці та сизі голуби.
Першої ночі плавання на фрегаті «Л’Ірондель» мені снилися солодкоголосі солов’ї, які співали все голосніше й голосніше, так що врешті я прокинувся.
Замружився від сонячного променя, що пробився крізь щілину гарматного порту. Відчував аромат волосся моєї Летиції. Вона, здається, теж недавно прокинулася і з подивом озиралася навкруг.
Корабель легенько погойдувало на плавних хвилях. Серед мирного порипування і сплескування моря чутно було чистий, дзвінкий голос. Саме його уві сні я сприйняв за солов’їний.
проникливо виводив співець.
Мене вразило, що пісня долинає не з боку парусинової завіси, де розташований кубрик, а ззовні, з боку моря.
Це спантеличило й Летицію.
Вона підвелася, відкрила порт й скрикнула від несподіванки.
З того боку в люльці висів юнга і фарбував борт.
— Моє шанування, метре Епін! — привітався він. — Прощу вибачити, коли потурбував. Боцман звелів зафарбувати ляди гарматних портів.
Звичне хитрування корсарів: вдати з себе неозброєне купецьке судно, щоб можна було ближче дістатися до здобичі. Порти, за військово-морською традицією, зазвичай білять, але якщо їх зафарбувати чорним, у колір борту, віддалік здаватиметься, ніби на кораблі немає гармат.