Сокіл і Ластівка

Певно, поки я милувався сходом сонця, посланець капітана розбудив Летицію.

З усіх крил я кинувся у готель і виявив, що моя підопічна спить міцним сном. Ніхто по неї не приходив!

Я кинувся будити її, для чого довелося скористатися дзьобом.

Вона ще кліпала очима, а я вже приніс їй перуку, кинув на ліжко колоти й красномовно всівся на підвіконня.

Не марнуй час, золотце моє! У порт! Швидше!

Минула хвилина, а то й дві, перш ніж Летиція перестала мене лаяти і замислилася.

— Ти нічого робиш просто так, мій віщий пташе, — сказала вона, підвівшись. — Я маю вдягтися й кудись іти?

Нарешті! До чого ж тупі й нетямущі навіть найкмітливіші з людей!

— Ти маєш рацію! Вже світанок, мені не можна гаяти час. Перш за все, треба з’ясувати у капітана, коли він все ж розраховує вирушити у дорогу. Потім візьмуся до пошуків лікаря.

Хай так. Лишень швидше, швидше!

Ми вирушили на пірс. Я весь час летів попереду, спонукуючи Летицію пришвидшити крок. Якоїсь миті до мене в душу закрався сумнів. Що я роблю? Навіщо? Чи не вручаюсь я в течію карми? Чи не краще, коли фрегат вийде в море без нас? Та якби я не вчинив так, як я вчинив, це, либонь, було б зрадою щодо моєї вихованки. Це по-перше. А по-друге, змінити течію карми абсолютно неможливо.

На набережній дівчинка сама побачила, що «Ластівка» готується віддати швартові. Всі матроси стояли біля борту, на березі зібралися проводжаючі. Хтось кричав, хтось сміявся, хтось плакав.

— Мерзотник! — ахнула Летиція.

Вона притислася крізь натовп, стрибнула просто на фальшборт і скочила на палубу.

— Отакої, лікарю! — сказав тесля Тхір, котрого ми напередодні оглядали першим. — А ми думали, ви даєте хропака у каюті. Он воно як, ледь без вас не пішли.

Не слухаючи його, Летиція кинулася на квартердек.

— Я вимагаю пояснень! — кинула вона в обличчя Дезессару. — Ви сказали, що не відпливете без штурмана!

— Нам пощастило, — промимрив брехло, відводячи очі. — Штурман знайшовся…

І показав на причал. Там стояв рудий ірландець Логан, цілуючи й обіймаючи якусь жінку з відстовбурченим животом.

— Але ви обіцяли послати по мене!