Сокіл і Ластівка

За моїми спостереженнями, за ставленням до життя чоловіки поділяються на дві категорії. Ті, що кмітливі і активні, ставлять перед собою цілі, яких важко досягти, а потім з усіх сил прагнуть до них, тобто живуть ілюзією, завтрашнім днем, уподібнюючись до віслюка, який біжить за морквою. Ті ж, хто вміє насолоджуватись хвилиною і всотувати повноту життя всіма порами шкіри, зазвичай тьмяні розумом і вбогі духом. Руперт Грей був рідкісним винятком: він безумовно жив повним життям, сприймаючи сьогоднішній день не як сходинку між вчора і завтра, а як абсолютну і неповторну цінність, але при цьому твердо знав, що життя — це вічне «зараз», у кожній його миті є самодостатній сенс. Тому тривалі плавання з одного пункту планети в інший були для цієї людини процесом не менш важливим, ніж прибуття в порт призначення. Так казав колись і Вчитель: «Рух до мети більше значить, ніж її досягнення». Як мало на світі тих, хто це розуміє!

Так само капітан Грей ставився і до людей, знаючи, що кожен із них — не інструмент, за допомогою якого ти чогось досягаєш, а самодостатня величина. Знав він, однак, і те, що люди вельми і вельми відрізняються за якістю. Руперт відчував якість тієї чи іншої людини інстинктивно, з першого погляду — був у нього такий рідкісний дар. Оскільки лорд-волоцюга любив гарні вина і тямив у цьому (на «Русалочці» був прекрасний винний погріб), на кожного він подумки приклеював етикетку з назвою напою — і все одразу прояснювалося. Наприклад, у матроси на свій корабель Грей зазвичай брав тих, кого про себе називав «чесним англійським елем». Для боцманів, боцманматів і канонірів найкраще пасував ялівцевий джин або міцне чорне пиво. В офіцери годилися виключно гарні винні сорти — без найменшої кислинки чи присмаку плісняви.

Приблизно десята частина «пляшок», які траплялися на шляху Руперта, ударяла в ніс їдким оцтом, блювотним зіллям або смертельною отрутою. Якщо суб"єкт цього штибу докучав Грею, він спокійно, без вагань і докорів, розбивав шкідливу склянку на друзки — і йшов далі.

Та щоб визначити, чого варта людина, одного смаку й запаху недостатньо. Навіть серед тих, чия внутрішня сутність подібна до старого бордо, рідко трапляється сулія, наповнена по вінця. Буває, що благородна волога ледь хлюпає на денці — чи то її від початку було небагато, чи то витекла крізь тріщини невдалого життя. До таких спільників Руперт ставився з особливою делікатністю, знаючи, що посудина, звана «людиною», вміє не тільки спустошуватися, а й наповнюватися знову. З тими, хто плавав під началом капітана Грея, це відбувалося швидко.

Усім, що стосувалося торгівлі, на судні завідував суперкарго (найміцніший нерозбавлений спирт). Коли він зустрівся з Греєм, вологи в цьому колись міцному дзбані залишалося на денці. Буркотливий, озлоблений, битий долею старий збирався сходити на берег, щоб у самотності й тузі звікувати сутінки свого життя. Біс його знає, що розгледів у ньому Руперт, але старий мізантроп став найціннішим його помічником.

Сам власник зовсім не цікавився торгівельними операціями. Якби не суперкарго, він давно б сів зі своїм розцяцькованим кораблем на фінансову мілину. Обачний і скупий Аткінс, проклинаючи хазяїна за любов до красивих, маловигідних товарів, за неакуратність у дотриманні строків, за тисячу нісенітних дивацтв, все ж примудрявся вести комерцію так, що Грей міг безтурботно плавати, де йому заманеться, і витати, думками в хмарах, зовсім не турбуючись про гроші.

Він взагалі мало про що турбувався, цей одвічний переслідувач горизонту. На суходолі і морі вже цілий рік вирувала велика війна, а Руперт не мав про це уявлення. Він кілька місяців плив із Ост-Індії, заходячи на різні острови, деякі з яких були відсутні в лоціях; обігнув мис Доброї Надії і збирався поставити «Русалоньку» на ремонт і очистку не раніше, ніж дійде до Ямайки.

Коли з-за краю малоцікавого острівця Ботон вийшла іспанська ескадра і навіщось поквапилася стати вище по вітру, Грей спостерігав за цим маневром з якимось здивуванням, але без тривоги. Лише коли на флагмані здійнявся бойовий штандарт, а з баку вдарила гармата, вимагаючи негайної здачі, мандрівник здогадався, що-між Лондоном і Мадридом, певно, зав’язалася нова колотнеча.

На цю хвилину робити щось вже було запізно — це Руперт зрозумів одразу. Лінія іспанців відрізала йому шлях до відступу. Поки «Русалонька» виконувала б розворот майже прямо проти вітру, ворожі кораблі продірявили б її ядрами.

Таким чином, ретируватися було неможливо.

Про шанси на перемогу говорити теж не доводилося.

Лорд Грей знав напам"ять всі військові кораблі великих держав. Йому досить було одного погляду у підзорну трубу, щоб упізнати 64-гарматний мен-о-вар «Консепсьон», 40-гарматний фрегат «Сант-Яго» і 28-гарматний корвет «Ідальго».

За потужністю вогню і численністю екіпажів іспанці мали п’ятикратну перевагу — не враховуючи перевагу за вітром.

Щодо останнього, то тут Руперту вдалося трохи вирівняти шанси. Він повернув паралельно до лінії ворожих кораблів, не піднімаючи бойового прапора — наче вагався, здаватися чи ні. Порівнявшись з крайнім з ворогів, взяв курс перпендикулярно до свіжого зюйд-осту, так що іспанцям довелося перешиковуватися в кільватерну колону — інакше б «Русалонька» отримала авантаж при маневрі.

Командувач ескадри зрозумів, що без бою англієць не здасться.

І бій почався.

Серед інших дивацтв характеру в лорда було одне, яке дуже рідко трапляється у людей з розвиненою уявою: повна відсутність страху. Точніше сказати, у мить небезпеки страх виникав, але був джерелом не страждання, а втіхи, бо перетворювався на нетерпляче, радісне хвилювання. Руперту нестримно хотілося посилити це п"янке відчуття, щоб натягнуті нерви задзвеніли ще проникливіше.

Я вже казав, що супротивників з оцтово-ядучою душею капітан винищував без найменших сумнівів. Грей не був християнином по духу, він не вірив ні у святість життя, ні у смирення, а лише в те, що людина — це істота, яка завжди має право вибору. Чим ти сильніший, тим більша твоя свобода вибору, тим ширше коло наявних можливостей. Руперт не був атеїстом; він припускав, що Бог існує, але Його місія — підтримувати і наставляти слабких, сильні ж повинні вирішувати свої труднощі самостійно. У Господа і без них турбот вистачає.

Фрегат підняв бойові вимпели: британський — червоний хрест на білому полі й особистий штандарт капітана, що зображував русалку з мечем у руці.

Коли іспанці перешикувалися у бойову колону, виставивши попереду швидкохідного «Ідальго», і почалося зближення, стрільба стала точнішою. Третім або четвертим пострілом носової гармати корвет відправив чавунне ядро прямо в груди дерев"яної діви. Кораблю від цього не було шкоди, але, побачивши, як у всі стороні летять позолочені друзки, лорд Руперт відчув: душу фрегата вбито. Сьогодні корабель загине, а отже, помре і капітан. Але на обличчі Грея ця думка ніяк не відобразилась. Про те, що можна спустити прапор, він не подумав.