Я бачив, як першого помічника відкинуло і вдарило об щоглу. Прямо піді мною з вант упав головний канонір, з-під нього стала розтікатися рубінова калюжа, а оскільки в мить «нідзі» я бачив цю людину очима Грея, мені примарилося, що то розливається дорогоцінний кларет багатолітньої витримки.
Мало хто з марсових і гарматної прислуги залишався на ногах після цього вбивчого урагану. Але, за дивовижною забаганкою долі, буря не зачепила тих, хто стояв на квартердеку.
Мій капітан, ніби нічого й не трапилось, крикнув старшому стерновому:
— Містере Драйфорд, два румби до норду! Другого помічника сюди! Продовжуємо маневр!
Знизу вискочив другий лейтенант Сільвертон (солодове віскі двадцятилітньої витримки) і оглушливим голосом скликав уцілілих.
Тепер «Русалоньці» треба було «заплести косичку», повернувши під кутом у 90 градусів, і стати майже прямо проти вітру.
— Відставити! — наказав капітан поріділим гарматникам, які вовтузилися з гарматами лівого борту. — Всі на реї!
Мені теж було ясно, що зробити і те, і друге — тобто перезарядити гармати і обрасопити вітрила — не під силу команді, яка зменшилася втричі. Лорд Руперт вибрав вітрила, але на що він розраховував? Навіть якщо фрегат встигне обійти третього іспанця, стріляти буде нічим!
Матроси натягли браси, повертаючи реї, щоб спіймати якомога більше крутого бейдевінду. «Русалонька», яка спочатку ледве рухалася на новому галсі, потроху набирала швидкість, і я побачив, що ледь-ледь встигаємо зрізати ніс «Сант-Яго». Та що з того?
— Містере Сільвертон, ви знаєте, що робити! — дзвінким голосом сказав Грей. Його засмагле обличчя світилося азартною посмішкою.
— Так точно, мілорде!
Помічник кинувся до невисокої кабіни, прибудованої до основи грота. Я вважав, що там зберігаються канатні бухти або запасні вітрила, та Сільвертон з двома людьми викотили звідти важку металеву діжку на маленьких колесах. Для них у настил палуби були врізані мідні жолобки, я їх помітив тільки тепер. До вершечка загадкової споруди була приєднана помпа і брезентова кишка з залізним розтрубом.
Я закліпав очима, порпаючись у книзі нашої з капітаном пам’яті, і звідти вихопилося словосполучення «китайська суміш».
У діжці була запалювальна рідина!
В одній старовинній книзі я читав, що на кораблях візантійської імперії були спеціальні засоби, які могли викидати на сотню кроків рідкий «грецький вогонь», котрий підпалював ворожі судна. Загасити його водою було неможливо. Приблизно за тим же рецептом виготовлялася і «китайська суміш», на яку зараз робив свою останню ставку капітан «Русалоньки».
Для того, щоб палаючий струмінь досягнув ворога, треба було пройти впритул до «Сант-Яго». Цим зараз і був стурбований лорд Руперт, упівголоса віддаючи стерновим накази.
А на іспанці вже готувалися до зближення. Той, що командував «Сант-Яго», не мав сумнівів у перемозі і не хотів даремно псувати ворожий корабель, вже вважаючи його своєю здобиччю. Тому до гарматного залпу він не готувався. Весь екіпаж зібрався нагорі. Матроси скупчилися на носі з абордажними гаками, шаблями і сокирами; на шканцях триступінчатою шеренгою вишикувалися солдати, цілячись у нас із рушниць. А капітан — певно, прекрасний стрілець — особисто наводив вертлюжну гармату з довгим і тонким, як комарине жало, дулом. Цілив він не куди-небудь, а прямо в лорда Грея, та й половина дул рушниць теж була спрямована на наш квартердек.
Два помічники містера Сільвертона качали насос, підвищуючи тиск у діжці. Вони були у відносній безпеці, прикриті її міцним корпусом, але сам лейтенант зі шлангом у руках був увесь на виду — він стояв біля самого борту.
Тільки б він встиг випустити вогняний струмінь до того, як гримне залп! Тільки б «Русалонька» встигла підійти досить близько!
Раптом я зауважив, що горлаю на весь дзьоб від жаху і захвату.
ebooksa