Покарання

СТОП!!!

Я повинен зупинити повтор. Змінити цей епізод сценарію.

— Дежа вю, — мовив я у голос.

Руки в мене тремтіли і я не знав, що казати далі. Чи почув мої слова водій? Чи може дещо змінилося?

— Чого ти стоїш? Сідай.

Я полегшено зітхаю, бо цього в минулому не було. Отже, тепер все піде не так. Принаймні на це варто сподіватися.

— Ти маєш рацію, — несподівано каже водій за кермом.

Я здивовано на нього дивлюся. Той самий вусатий дядько Михайло, що підвозив мене до Дніпропетровська. Проте, водночас, щось мені здається дивним і не справжнім. Ніби все і натурально і так реалістично і одночасно щось явно не так. Якісь декорації існуючого світу змінені без мого відому. Тобто, відбулося порушення звичайного кроку подій.

— Дійсно, все піде не так, як ти цього хочеш. Тепер гра йде за моїми правилами, — знову говорить водій і я вже розумію, що це не той сільський дядько, з яким я зустрічався в минулому, а лише маскування.

Таємничий незнайомець ховав своє обличчя за темним склом авто.

Розділ 28

1

Дверцята авто відчиняються і незнайомець пропонує сісти на переднє сидіння. Я мовчки дивлюся на нього, а потім сідаю у машину. За кермом сидить ніякий не Мішко, а дівчина. Молода вродлива дівчина.

Долина.

Дівчина з майбутнього життя.

У мене перехопило дихання.

Я лише мовчки дивився на жінку і намагався усвідомити, як її появу тут можна пояснити. Але в такій екстраординарній ситуації не було жодних пояснень. Я продовжував дивитися на дівчину, не знаючи, що казати і як себе взагалі поводити. Може це чергове галюциногенне видіння?

— Остапе, прийшов час поговорити, — сказала вона голосом справжньої Долини.

І я їй повірив у ту мить.

— Невже це ти… Долина? — здивовано спитав я, без найменших театральних жестів.

— Як бачиш. Ми зустрілися не випадково.