Я засмалив сигарету і продовжував дивитися на свою майбутню реінкарнацію. Таке важко навіть знайти у фантастичних фільмах чи книгах, а тим паче допустити хоча б найменшу вірогідність того, що це може відбутися насправді. Але це вже відбувалося насправді. Або я настільки затуманив свідомість, що переплутав реальний світ із химерними проявами впливу психоделіків.
— Не може бути! Це чергова галюцинація або сон, — промовив я у голос, переконуючи самого себе у нереальності усього існуючого.
Проте, ці слова лише підтверджували мій глибинний страх.
— Це не глюки і не сон. Ми зустрілися між двома світами. У нас є нагода поговорити і розібратися з усіма темними плямами.
Я намагався мислити розсудливо, але почувши словосполучення «між двома світами», почав відчувати стежку божевілля. Мабуть, лікарі були праві стосовно мого психічного захворювання.
— Між якими ще світами? Про що ти говориш? — здивувався я.
— Між твоїм та моїм світом. Село Глибоководне існує саме в такому місці. Я розумію, що в тебе мільйон питань до мене, але повинна тебе розчарувати, що в мене до тебе не менше питань та зауважень. Тому, ми повинні домовитися і знайти спільну мову, а не сперечатися з приводу того, що існує, а що лише глюки.
Треба віддати належне, що Долина вміла тримати контроль над ситуацією, якою б непередбаченою, небезпечною та швидкоплинною вона не була. А я повністю розгубився і досі відмовлявся вірити у цю безглузду історію.
— Добре, я спробую поговорити. Хоча, все це я буду вважати безглуздям. Як можна зустрітися із зовсім різних часових періодів?
Долина виглядала більш спокійною, але вона також багато чого не розуміла і не могла знайти пояснення деяким явищам. І якщо це лише плоди моєї уяви, то хай буде так. Хоча б весело проведу час, розмовляючи із собою різними голосами. Це теж розвага.
— Я не знаю… Може це дія наркотиків, які перенесли наші свідомості в одне місце. Наші фізичні тіла могли залишитися там… — вона говорила повільно, обдумуючи кожне своє слово, наче розуміючи, що все має свою вагу та значення. — Правда, це лише припущення. Я… я бачила твоє життя… ну, моє минуле життя… Бачила деякі епізоди, як ти пишеш книжки, вживаєш наркотики, бухаєш, спиш з дівчатами, живеш своїм життям… І після кожного відчуття знаходження в твоєму тілі, я опинялася в невідомому місці, що дуже нагадувало синю субстанцію.
Наскільки дивною б не була ця історія, після сказаних слів все стало ще більш містичнішим, та загадковішим. Отже, синя субстанція існує не лише в моїй уяві. Долина теж її бачила. В цьому може критися частина розгадки. Я теж розповів про пережиті епізоди із її життя. Зокрема, про стосунки із Борисом та її дитячі роки, коли виникла гідрофобія.
— Остапе, я вважаю, що ми повинні вирішити нашу спільну проблему. Наскільки я зрозуміла, відбувається така рокіровка. Під впливом психотропних речовин, ти опиняєшся в моєму тілі, а я у твоєму. Тобто, відбувається такий обмін свідомостями. І тому, в такому стані ми не пам’ятаємо, що відбувається насправді. Виникають провали у пам’яті.
— Ти маєш рацію, — відповів я, обдумавши сказані слова, які мали глибокий сенс. Навіть набагато глибше, ніж я міг коли-небудь собі уявити. — Така рокіровка пояснює деякі галюцинації. Але як цього позбутися? Може це має стосунок до синьої субстанції?
— Синя субстанція — це лише невідома речовина. Має значення лише те, у що ти віриш. Ти можеш вірити у все, що бачиш, а можеш бачити все, у що віриш. Або ні в що не вірити. Будь-який вибір покличе за собою цілу ланку подій. Пам’ятай, одне-єдине рішення кардинально змінює твоє майбутнє. Якщо ти не віриш у це, то забудь про нашу зустріч. І повертайся назад у психлікарню. Тебе будуть лікувати, накачувати транквілізаторами, психотиками, які викличуть реальні психічні та фізичні розлади. Ти і так сидиш на наркоті, а ці антидепресанти і транквілізатори можуть тебе вбити. Проте, тобі буде легше жити з думкою, що немає ніякої Долини, немає села Глибоководне, немає синьої субстанції і всіх цих аномальних речей. Або ти погоджуєшся з усіма неймовірними речами і граєш за новими правилами. Ми об’єднаємося для спільної проблеми. Але я сама не можу тебе переконати у правдивості речей. Ти сам повинен захотіти у це повірити.
— А як це зробити? — розгублено спитав я.
— Ніяк. Просто роби те, що мусиш зробити. Відчуй глибиною душі, в яку сторону ти підеш і все. Не примушуй себе вірити, а просто вір у те, що можеш і хочеш вірити. Інші речі відпадуть самі собою, як непотрібні.
— Бачу, ти значно змінилася, як зав’язала з наркотою, — захоплено зауважив я.
Перш ніж говорити, Долина несподівано доторкнулася до мене і я відчув доторк її руки до мого плеча. До мене доторкнулася дівчина, якою я стану у майбутньому житті. Навіть через кілька років, я досі не можу до кінця збагнути у ці явища і вірити усій фантастичній історії.
ebooksa