Сяйво

— Джеку, зараз це не має значення. Важливо ось що...

— Це має значення] — крикнув він. Кулак із тріском опустився на стійку, так сильно, що порожня вазочка для арахісу підскочила. — Має, чорт забирай, має

— Джеку, треба відвезти його з гір. Він...

Денні в неї на руках заворушився. Млявий, байдужий вираз обличчя почав ламатися, як товста кірка льоду, що приховує якусь поверхню. Губи скривилися, начебто від якогось дивного смаку. Очі розширилися. Мовби бажаючи прикрити їх, Денні підняв руки — і знову опустив.

Він миттєво заціпнув в обіймах Венді. Спина вигнулася дугою, і Венді похитнулася. А Денні раптом заверещав. Із напруженого горла один за одним, як стріли, летіли божевільні звуки. Вони немов би заповнили пустельний перший поверх і, наче банші²⁰, верталися назад. Немов тут хором верещала сотня Денні.

— Джеку! — з жахом крикнула вона. — О Господи, Джеку, що з ним таке?

Джек, не почуваючи під собою ніг, зліз із табуретки — він у житті не був так наляканий. У який провал заглянув ненароком його син? У яке гніздо мороку? І що там виявилося, що вжалило його?

— Денні! — крикнув він. —Денні!

Денні побачив його. Він з несподіваною наполегливою силою вирвався в матері з рук, не дозволивши втримати себе. Вона позадкувала, налетіла на кабінку й мало не впала.

— Тату! — пронизливо кричав малий, підбігаючи до Джека, очі опухли й були перелякані. — Ой, тату, тату, це вона! Вона! Вона! Ох, тааааатуу...

Він стрілою влетів до Джека в обійми, так, що той похитнувся. Денні міцно обтопив батька, пригорнувся — спершу начебто зібравшись боротися з ним, а потім ухопився за ремінь і заридав Джекові в сорочку. Джек животом почував, як смикається розпаленіле личко сина.

— Тату, це вона.

Джек повільно перевів погляд на обличчя Венді. Його очі нагадували маленькі срібні монетки.

— Венді? — Голос тихий, майже мурчання. — Венді, що ти з ним зробила?

Приголомшена Венді, не вірячи власним вухам, витріщилася на чоловіка. Обличчя була блідим. Вона похитала головою.

— Джеку, ти ж повинен розуміти...

На вулиці знову пішов сніг.

29. Розмова на кухні

Джек відніс Денні в кухню. Хлопчик не переставав несамовито схлипувати, відмовляючись відірвати обличчя від грудей Джека. У кухні він повернув Денні дружині, що все ще здавалася приголомшеною й відмовлялася вірити.

— Джеку, я не знаю, про що він каже.