Сяйво

Джек відірвав погляд від п’єси, намагаючись скліпнути павутинки.

— Що?

— Я кажу, як нам забрати його вниз? Нам треба відправити Денні звідси, Джеку

На мить у думках Джека запанувало таке сум’яття, що він ніяк не міг зрозуміти, про що мова. Потім зміркував і видав короткий, гавкаючий смішок.

— Тебе послухай, то це — раз плюнути.

— Я не це мала на увазі...

— Що за питання, Венді. Ось переодягнуся у вестибюлі в телефонній будці, посаджу його собі на спину й злітаю в Денвер. Супермен Джек Торренс — ось як мене звали в дні моєї юності.

Обличчя Венді повільно виразило образу.

— Я розумію, що це важко, Джеку. Передавач зламаний. Сніг... але зрозумій же й труднощі Денні. Господи, до тебе хіба не доходить? Він мало не запав у кататонію, Джеку! Що, якби він не вийшов з неї?

— Але ж вийшов, — сказав Джек трохи різкіше, ніж слід було. Його теж злякав стан Денні — порожні очі, розслаблене обличчя... звичайно, злякав. Спершу. Але що більше він міркував про це, то дужче дивувався — чи не було все це виставою, затіяною для того, щоб уникнути покарання. Зрештою, хлопчисько ж сунув носа, куди не слід.

— Яка різниця, — сказала Венді. Вона підійшла до чоловіка й сіла на край ліжка біля стола. На обличчі змішалися подив і тривога. — Джеку, а синці на шиї! Щось же дісталося до нього! І я хочу, щоб він опинився від цього подалі!

— Не кричи, — мовив він. — У мене болить голова, Венді. Я стурбований не менше, тож, будь ласка... не... кричи.

— Добре, — сказала вона, знижуючи голос. — Не буду кричати. Але я не розумію тебе, Джеку. Тут є хтось крім нас.

І цей хтось не надто приємний. Нам доведеться зійти в Сай-двіндер — не лише Денні, нам усім. Швидко. А ти... ти сидиш тут і читаєш свою песу

— Чого ти заладила: доведеться зійти, доведеться зійти. Мабуть, по-твоєму, я й справді Супермен.

— По-моєму, ти мій чоловік, — тихо сказала вона й подивилася собі на руки.

Джек вибухнув. Він жбурнув п’єсу на стіл, знову розваливши рівну стопку, мнучи нижні аркуші.

— Саме час, щоб ти, Венді, відчула деякі гіркі істини. Схоже, як кажуть соціологи, «ти ними не перейнялася». Вони теліпаються у твоїй голові, як купка незакріплених більярдних куль. Треба загнати їх у лузи. Тобі варто зрозуміти, що сніг нас тут зачинив.

Денні раптом заворушився в ліжечку Не прокидаючись, він почав крутитися й ворочатися. «Як завжди, коли ми скандалимо, — сумно подумала Венді. — А ми знову за своє».

— Не буди його, Джеку. Будь ласка.