Сяйво

Він штовхнув дзеркальні двері ванної, і вони розчинилися навстіж. За ними було темно. Джек увімкнув світло й оглянув довгу, як пульманівський вагон, кімнату. Вона була обладнана в тому стилі, який ні з чим не сплутати, — інтер'єр початку дев'ятисотих років, оновлений у двадцяті, — він був єдиним для всіх ванних кімнат «Оверлука». Тільки на четвертому поверсі ванни були іншими, по-візантійськи пишними, що найкраще пасувало особам королівської крові, політикам, кінозіркам і капо²¹, які рік за роком зупинялися в цих номерах.

Велику ванну на левиних лапах прикривала запнута блідо-рожева пластикова фіранка.

(і все-таки вона справді рухалася!)

Тут Джек уперше відчув, що його покидає та незвична впевненість у собі (мало не самовпевненість), що охопила його, коли Денні понісся до нього з криком: «Це вона! Це вона!» На куприк делікатно надавив крижаний палець, через що температура тіла Джека понизилася на добрих десять ступнів. До цього пальця приєдналися й інші, і раптом уздовж спини, аж до спинного мозку побігли мурашки, вони грали на хребті Джека, як на якомусь первісному інструменті.

Гнів на Денні вивітрився. Джек зробив крок уперед і осмикнув фіранку У роті пересохнуло. Він почував тільки співчуття до сина й жах за себе.

Ванна виявилася порожньою і сухою.

Зі стиснених губ малюсіньким вибухом злетіло несподіване «Па!»_у що поєднало полегшення й роздратування. Наприкінці сезону ванну відчистили до блиску, лише під двома водопровідними кранами поблискувала цятка іржі. У повітрі стояв слабкий, але виразний запах засобу для чищення того сорту, який не один місяць після того, як ним користувалися, дратує ніздрі запахом власної доброчесності.

Джек нагнувся й пробіг кінчиками пальців по дну ванни. Геть суха. Ні натяку на вологу. Або в хлопчика була галюцинація, або ж він нагло брехав. Джек знову розсердився. І тут його увагу привернув килимок для ніг. Джек зрушив брови. Що тут робить цей килимок? Йому слід лежати внизу, на складі, на полиці разом з іншими простирадлами, рушниками й наволочками. Ось де має бути вся білизна. У цих номерах навіть постелі не застеляли по-справжньому: упакували матраци в чохли з прозорого пластику на блискавці, а потім укрили покривалами. Звичайно, Денні міг сходити й принести килимок — ключ відкривав і склади — але навіщо? Джек провів кінчиками пальців по килимку. Він був абсолютно сухий.

Повернувшись до дверей, він зупинився на порозі. Усе нормально. Хлопчикові привиділося. Речі, всі до єдиної, були на місцях. Слід визнати, килимок злегка спантеличував, але й цьому було логічне пояснення: якась покоївка в день закриття поспішала й просто забула забрати його звідси. Будь-яке інше пояснення...

Він ворухнув ніздрями. Дезінфікуючий засіб, сповнений власної правоти запах «я-чистіший-за-тебе». І...

Мило?

Ні, звичайно. Але якщо вже Джек розпізнав запах, той виявився занадто виразним, щоб поневажити ним. Мило. І не «Айворі», бруски якого завбільшки з поштову листівку дають у готелях і мотелях. Це був легкий і запашний аромат жіночого мила. Чудовий запах. «Камай» або «Ловайла» — сорт, яким у Стовінґтоні завжди користувалася Венді.

(Подумаєш. Усе це у твоїй уяві.)

{Так, як і кущі, і все-таки вони рухалися.)

{Ні, не рухалися!)

Він нервово пройшов до дверей, що вели в хол, відчуваючи тільки одне: у скронях пульсує біль. Сьогодні трапилося занадто багато — виразно забагато. Він не буде бити або тер-мосати хлопчика, просто поговорить із ним, але, Бог свідок, він не має наміру додавати до своїх проблем ще й номер 217. Для цього недостатньо сухого килимка для ніг і слабкого замаху мила «Ловайла». Він...

За спиною раптом почувся скреготливий металевий звук. Він пролунав саме в той момент, коли пальці Джека зімкнулися на ручці дверей, і спостерігач міг би подумати, що її витертий метал виявився під струмом. Джек судорожно сіпнувся, очі розширилися, обличчя спотворила гримаса.

Потім, упоравшись із собою (до речі кажучи, тільки почасти), він відпустив ручку й обережно обернувся. Суглоби хруснули. Налиті свинцем ноги крок за кроком повернули його до дверей ванної.

Фіранка душу, яку він відсував, щоб заглянути у ванну, тепер була запнута. Скрегіт металу, що пролунав для Джека скрипом мертвих костей у склепі, виявився скреготом колечок фіранки об ціпок під стелею. Джек витріщився на неї. Обличчя начебто залили товстим шаром воску — зовні мертва шкіра, а під нею живі гарячі струмки страху. Так він почував себе на дитячому майданчику.

За рожевою пластиковою фіранкою щось було. У ванні.