Сяйво

— Люба пані, я більше не міг терпіти черні, — відповів він і обняв її. Вони поцілувалися. — Як з’їздили?

— Чудово. Денні скаржився, що я увесь час смикала машину, але один раз я її не поставила на ручник і... ой, Джеку, ти закінчив?

Вона дивилася на дах, і Денні глянув туди ж. Коли він побачив на даху західного крила широку латку нової черепиці, що зеленіла яскравіше, ніж решта, обличчя хлопчика прорізала неглибока зморшка. Потім він опустив очі до коробки, яку тримав у руках, і обличчя знову прояснилося. Жахи, які йому показав тоді Тоні, по ночах верталися, переслідуючи його в усій своїй первісній виразності, але сонячного дня відмахнутися від них було легше.

— Поглянь, тату, поглянь!

Джек узяв у сина коробку. У ній виявилася іграшкова ма-лшна, зроблена за однією з карикатур Великого татуся Рота, якими раніше Денні не раз захоплювався, — Файний Фіолетовий «Фольксваґен». На коробці було намальоване велике фіолетове авто, його брудний слід висвічували фари довгого кадилака «купе-де-вілль» 59 року випуску. Крізь дах лімузина, ухопившись пазуристими лапами за кермо внизу, визирав монстр — величезний, весь у бородавках, налиті кров’ю очі вилазили з орбіт, посмішка була маніяцькою. Позаду з-за повороту виїжджало величезне англійське гоночне авто.

Венді усміхалася, і Джек підморгнув у відповідь.

— Ось чим ти мені подобаєшся, доко, — сказав Джек, віддаючи коробку. — Тобі до смаку все спокійне, тверезе, самозаглиблене. Ти — справжній татів синок.

— Мама сказала, ти допоможеш мені його зібрати, як тільки я зможу прочитати всього першого «Діка і Джейн».

— Тоді це буде наприкінці тижня, — сказав Джек. — Що ще маєте в цьому симпатичному фургончику, мем?

— Ні-і. — Вона схопила його за руку й потягнула назад. — Не заглядай. Дещо з цього — для тебе. Ми з Денні віднесемо все в дім, а ти можеш забрати молоко. Воно в кабіні на підлозі.

— Ось що я для тебе таке, — закричав Джек, плеснувши себе долонею по лобі. — Просто в’ючний кінь, звичайна сільська худобина. Неси туди, неси сюди, неси не знаю куди...

— Неси-но це молоко в кухню, містере.

— Це вже занадто! — вигукнувши так, Джек бухнувся на землю, а Денні стояв над ним і гиготів.

— Уставай, уставай, бугаю здоровий, — сказала Венді й тицьнула Джека носаком кросівки.

— Бачиш? — запитав він Денні. — Вона обізвала мене бугаєм. Ти свідок.

— Свідок, свідок! — радіючи, підхопив Денні й перестрибнув через розпростертого на землі батька.

Джек сів.

— До речі, ти мені нагадав, друже, — в мене для тебе теж дещо є. На ґанку, біля попільниці.

— Що?

— Забув. Піди подивися.