Сяйво

— Добре, любий, — сказала вона. — Але це не так і важливо. Слово честі.

Не звернувши на неї уваги, Денні знову нахилився вперед. На обличчі малого читався такий вираз, який найчастіше можна побачити на випускному іспиті в якому-небудь коледжі. Венді це подобалося все менше й менше.

— Поглянь, м... я... че... Поглянь, мяче? Поглянь... М^Уяч

Раптове торжество. Гарячність. Гарячність у голосі Денні лякала.

— Поглянь, м’яч!

— Правильно, — сказала вона. — Любий, я думаю, на сьогодні вистачить.

— Мамо, ще кілька сторінок. Будь ласка.

— Ні, доко. — Вона рішуче закрила книжку в червоній обкладинці. — Час спати.

— Ну будь ласка.

— Денні, не приставай. Мама втомилася.

— Добре. — Але він кинув на буквар тужливий погляд.

— Іди поцілуй тата, а потім умийся. Не забудь почистити зуби.

— Ага.

Сутулячись, він вийшов — маленький хлопчик у піжамних штанях і великій фланелевій куртці з футбольним м’ячем на грудях і написом «ПАТРІОТИ НОВОЇ АНГЛІЇ» на спині.

Машинка Джека перестала стукати, і Венді почула, як Денні від душі чмокнув тата.

— На добраніч, тату.

— На добраніч, доко. Як справи?

— По-моєму, добре. Мене мама зупинила.

— Мама права. Уже скоро дев’ята. Ідеш умиватися?

— Ага.