Сяйво

Відповіді не було.

Джек постукав дужче.

— Перестань, доко. Час спати — отже, час спати. Не відчиниш, надаю по попі.

«Зараз він зірветься», — подумала Венді й злякалася ще дужче. За два роки від того вечора Джек і пальцем не зачепив Денні, навіть коли гнівався, але, судячи з його тону, зараз він був достатньо сердитий, щоб зробити це.

— Денні, любий... — почала вона.

Відповіді не було. Тільки шуміла вода.

— Денні, якщо через тебе мені доведеться зламати замок, можу твердо обіцяти, що ніч ти проспиш на животі, — попередив Джек.

Нічого.

— Ламай, — сказала Венді, і раптом говорити стало важко. — Швидко.

Розмахнувшись, Джек садонув ногою у двері праворуч від ручки. Благенький замок одразу ж піддався, і, розчинившись навстіж, двері вдарили в кахельну стіну ванної, відскочили від неї й наполовину зачинилися.

— Деннії — пронизливо скрикнула Венді.

Вода текла у ванну з відкритого до упору крана. Поруч — тюбик пасти «Хрест» зі знятим ковпачком. У дальньому кутку на краю ванни сидів Денні, безвольно стискаючи в лівій руці зубну щітку, рот був прикрашений легкою піною зубної пасти. Денні, начебто в трансі, не зводив очей із дзеркальця на дверцятах аптечки, що висіла над раковиною. На обличчі читався жах, що притупив усі інші почуття, і Венді спершу подумалося, що в нього щось на кшталт епілептичного припадку й хлопчик, мабуть, подавився язиком.

— Денні!

Денні не відповідав. З горла виривалися утробні звуки.

Потім її відіпхнули убік так сильно, що вона вдарилася об вішалку для рушників, і Джек опустився перед хлопчиком на коліна.

— Денні, — сказав він. — Денні, Денні! — Він поклацав пальцями перед порожніми очима сина.

— Аякже... — сказав Денні. — Турнір, гра. Удар. Нррррр...

— Денні...

— Роке! — сказав Денні несподівано низьким, майже чоловічим голосом. — Роке. Удар! Молоток для роке... дві сторони. Гаааа...

— Джеку, Боже мій, що з ним таке?