— Брате Ансельме, де ви почули таку мерзоту?
На його обличчі з’явилася крива усмішка:
— У Римі, отче Гільйоме. Від одного іспанського кардинала. Він був дуже незадоволений браком шанобливості до отців духовних… До речі, графа немає в Тулузі.
Напевно, вигляд я мав досить ошелешений, оскільки негідник Ансельм знов усміхнувся, цього разу своєю звичайною усмішкою, й пояснив:
— Я почув це біля воріт, поки ми чекали, коли відчинять. Один вартовий сказав іншому… Граф два дні як виїхав на полювання, його чекають не скоро.
У хлопця виявився гострий слух і до того ж уміння вчасно вставити потрібне слово. А взагалі-то міг сказати й одразу, розумник!
— Справді немає, — підтримав Ансельма нормандець. — Я на ринку довідатися… довідався. Мені це сказала… торговець худобою…
— Сказав торговець худобою, — виправив я, вдавши, що нічого не помітив. — Отже, Його Світлості немає в місті.
— Ви підете до архієпископа? — стиха поцікавився Ансельм.
Отець Сугерій, людина завбачлива, спорядив мене листом не лише до графа, але й до Його Преосвященства, але я несамохіть задумався.
— Архієпископ Рене — не та людина, до якої варто…
— Брате Ансельме! — я застережливо підняв руку. — Я, здається, вже просив вас не висловлювати подібні судження про князів Церкви…
— Гріх мій, отче Гільйоме… Ви, звісно ж, маєте рацію. Монсеньйор Рене — пастир, відомий усьому світові своєю непідкупністю, небажанням наближати своїх родичів до керування єпархією й, головне, любов’ю до ближнього свого.
— Ну от і добре! — здивувався П’єр, вловивши якусь невідповідність у словах і тоні, яким вони були вимовлені. — Бо я чув, що він із цими… отроковицями…
Я насилу стримався, щоб не схопити їх обох за вуха. Втім, мені самому випадало чути про монсеньйора Рене й дещо гірше.
— Непідкупність Його Преосвященства, — обережно почав я, — на жаль, мало чим відрізняється від непідкупності інших, досить гідних ієреїв. Його родичі… На жаль, і це зустрічається часто…
— А! — з розумінням кивнув П’єр. — Ця, як її? Содомія!
Ансельм кліпнув і, не стримавшись, звалився на траву, задихаючись від реготу.
П’єр, не зрозумівши, що сталося, витріщив очі на італійця, який корчився в конвульсіях, а потім здивовано повернувся до мене.
— Не содомія, а симонія, брате Петре, — пояснив я якомога спокійніше. — Від імені Симона Мага, котрий намагався купити в Апостолів Духа Святого. А содомія — від назви міста…