Овернський клірик

22
18
20
22
24
26
28
30

Загибель відьми найпозитивнішим чином подіяла на розум сестри Цецилії, яка привселюдно оголосила, що вона — не Жанна де Гарр, що й було засвідчено за всіма правилами.

— Ну, як вам, брате Ансельме? — поцікавився я, коли останній сувій було прочитано. Італієць довго мовчав, потім знизав плечима:

— Один мій зануда-вчитель… Я не маю на увазі вас, отче Гільйоме…

— Інший зануда, — з розумінням кивнув я.

— Інший зануда. Він казав, що не такий важливий Гомер, як коментарі до Гомера.

— І які будуть коментарі до Гомера?

Ансельм зважив на руці сувій, поморщився, покотив його по столі, потім спритно впіймав і поклав на місце.

— Оформлено за всіма правилами. Коли в Тулузі або навіть у Римі таке прочитають, підкопатися буде важко. Єпископ не виконав наказ Орсіні й не відправив заарештованих до Тулузи, але він може послатися на те, що діяв у межах своїх повноважень. У крайньому разі йому скажуть: «Ай-ай-ай!».

— Не скажуть, — я ще раз переглянув відповідний розділ справи. — Монсеньйор Орсіні не давав письмового наказу. Брат Умберто передав його усно, а поки прийшло підтвердження… Та я не чую коментарів до Гомера.

Ансельм клацнув пальцями:

— Отче Гільйоме, вам не здається, що монсеньйор де Лоз трохи перестарався? Якщо справу закрито, навіщо нацьковувати на нас де Гарая? Чи не логічно прийняти нас із усіма почестями, напоїти, нагодувати й вручити ці сувої?

— А чому прибрали брата Умберто? — посміхнувся я. — Можу додати коментарів, брате Ансельме. Якби все було закінчено, Його Преосвященство не поїхав би до Фуа на неіснуюче свято. Ми приїхали пізно, але щось ще вони не встигли сховати. Отже…

— Їдемо до Артигата, — зрозумів Ансельм.

— Так! Завтра ж.

…Достойний брат Жеанар довго вмовляв нас зупинитися в єпископському будинку, але я розсудив, що не варто зловживати такою гостинністю. Місцевий заїджий двір теж не викликав довіри, але П’єр, покрутившись у Пам’є, поки ми з Ансельмом вивчали справу, домовився з господарем одного будинку, порожнього і на околиці. Будинок цей не мав даху, натомість зберіг міцні двері з потужним засувом.

— Я все дивитися, — повідомив нормандець, коли ми, повечерявши в найближчій харчевні, стали влаштовуватися на ніч. — Я все слухати… Слухав.

— І як тобі басконська? — поцікавився Ансельм.

П’єр хитро всміхнувся:

— А нічого! «Те, що було в таємниці, все написано на пиці…»

Я зітхнув і з докором поглянув на Ансельма. Той відвів погляд.