Овернський клірик

Ми вийшли за ворота, де на нас уже чекали староста й бородатий отець Жеак. Я жестом попросив їх зачекати й повернувся до своїх підопічних:

— Брате Ансельме! Брате Петре! Сподіваюся, нічого такого від вас я більше не почую. Ви — брати. Поміж синів Сен-Дені немає ні сеньйорів, ні віланів. А вам має бути соромно, брате Ансельме! Брат Петро в монастирі вже понад десять років. А ви!..

Не люблю підвищувати голос, але іноді доводиться. Здається, італієць зрозумів. На смаглявому обличчі позначилася явна ніяковість.

— Брате Петре! Я…

Він поморщився, і, нарешті, вичавив:

— Вибач! Мені, слово честі… соромно.

— Та чого там! — добряга-нормандець махнув ручиськом. — Це я перший задиратися почав!

— Ну, а якщо ми потрапимо до мого замку, брате Петре, то передусім зайдемо до винного погреба, а потім я подарую тобі палицю вдвічі більшу за твою і зроблю управителем.

П’єр посміхнувся:

— Ага! А коли ти приходити до мене в село, ми спочатку випити пшеничного вина, а потім зайдемо до моєї куми…

Я вчасно вставив «кгм», і нормандець, зніяковівши, замовк. Здається, мир було відновлено.

— А тепер, брати, — резюмував я, — час до справи. Про те, що бачили, — мовчіть. І нехай допоможе нам Господь!

IV

Я запалив кілька поганеньких лоєвих свічок, позичених в отця Жеака, й потер стомлені за день очі. На жаль, настій, який зазвичай допомагав у таких випадках, залишився в моїй келії в Сен-Дені. Ансельм, свіжий і бадьорий, водив етилом по восковій табличці, закінчуючи чернетку допиту. Попрацювали ми сумлінно — за два дні вдалося опитати практично всіх, хто мав відношення до Жанни де Гарр і до дивних подій, які відбувалися в Артигаті. Таких набралося кілька десятків, починаючи від Армана де Пуаньяка й старих де Гарр і закінчуючи сусідами та просто цікавими. На щастя, ми не вели офіційною розслідування й могли не фіксувати кожне свідчення. Втім, записів все одно набралося кілька сувоїв і ще близько півдюжини табличок, позичених у того ж таки отця Жеака.

— Стомився, — повідомив я, вирішивши, що про справу покійної де Гарр я сьогодні не скажу більш ані слова. — Цікаво, де зараз брат Петро?

Нормандця, погано знайомого з латинською грамотою, я першого ж дня відпустив блукати Артигатом, що він із великою старанністю й виконував.

— Удень бачив його біля церкви, — відгукнувся Ансельм, відкладаючи табличку.

— Це добре…

— Він розмовляв з однією духовною дочкою. Досить милою.

— А це — недобре, — розсудив я. — Особливо недобре, брате Ансельме, що ви не змогли зберегти це в таємниці від мене.