Залишалося поставити запитання, що цікавило мене вже давно. Відповідь була швидкою і чіткою. Ні, з сеньйором д’Еконсбефом, ні зі старшим, ні тим паче з молодшим, до переїзду він не був знайомий. А Жанну, вічна їй пам’ять, взяли до замку за рекомендацією старости — за ґречність і працьовитість.
Ні, не нинішнього, а дядечка П’єра. Ні, з дядечком П’єром поговорити не можна, позаяк він, царство йому небесне, уже рік, як помер…
Час було йти — цього дня я збирався зайти ще до де Пуаньяка, — але щось затримувало в цьому непривітному домі. Ще не знаючи, чого шукаю, я попросив показати Жаннині речі. Так, усі, які залишилися. Звичайно, вони в чоловіка, але, може, щось збереглося й тут? Одяг? Звичайно. Прикраси? Тим паче!
Похмурий господар стиха поговорив про щось із дружиною, та принесла величезний мідний ключ і довго порпалася у замку скрині, що стояла біля вікна. Я терпляче чекав.
Ансельм, про щось задумавшись, дивився вбік. Раптом по його обличчю ковзнула усмішка.
— Він не баск!
Ансельм говорив грецькою. Я не встиг навіть здивуватися, як італієць знову посміхнувся й ледь помітно кивнув у бік господаря:
— Рудий! Рудих у Басконії мало.
Думка була проста й очевидна, але я все ж таки засумнівався:
— Туди могли переїхати його предки.
Італієць постукав пальцем по столі й хитнув головою:
— Басконську він знає, але це не його рідна мова. Зустрічаються слова…
Наш діалог був перерваний господарем, котрий запросив підійти ближче. Нам було продемонстровано сукню, ще одну сукню, фартух, черевики, ще одні черевики — маленькі, дитячі. Усе, що залишилося…
Я кивнув, швидко оглянувши речі, які колись носила маленька Жанна. Звичайний селянський одяг.
— А чому перешита? — несподівано запитав Ансельм.
Я подумки похвалив хлопця, вилаявши себе за неуважність. Так, одяг перешивали, сукню звужували. Для кого? Адже це Жаннин одяг?
Подружжя де Гарр перезирнулося, Бертранда щось буркнула чоловікові, той зітхнув, знизав плечима й неохоче погодився.
Так, одяг перешитий. Його перешивали для їхньої молодшої дочки — Рози де Гарр, Жанниної сестри. Так зазвичай роблять, адже вони люди небагаті…
Он воно як! Кілька місяців триває слідство, списано цілі манускрипти, справою зацікавився Рим, а ніхто навіть не спромігся дізнатися, що в родині де Гаррів є ще одна дочка — Роза де Гарр, котра носила ті самі сукні й ті самі черевики!
Господар знову знизав плечима, пояснивши, що бідолашна Роза до справи не має жодного відношення, тож про неї і мови не було. А не має відношення, позаяк померла чотири роки тому, коли їй було всього чотирнадцять. Так, Господь тяжко карає їхню нещасну родину, тому що більше дітей у них нема.
ebooksa