Стефан знизав плечима.
— Кому ти казав про це?
— Поки що нікому, та малий же розпатякає всім своїм друзям. Хай він і не знає, що було насправді… Але рано чи пізно ще хтось може піти до кручі й усе побачити.
— І нехай, — промовив Семен. — Я думаю, поки що не треба нічого нікому розповідати, хоча б до завтра. Може, нічого й не станеться. А якщо всі дізнаються, то дехто може наробити дурниць.
— Куди вже більше, — сказав Василь, але сперечатися не став. Примружившись, лише спитав наостанок:
— Ти впевнений, що так буде краще?
— Так, — спокійно відповів той. Але чи справді він був впевнений? Спершу Стефан, а тепер, можливо, вони взялися за нього? Ні, так просто він не здасться.
Розжарене сонце повільно хилилося до заходу.
Над Маренівкою розтікалися сутінки. Стоячи на подвір’ї, Семен бачив, як одне за одним запалюються в хатах вікна, і все більше непокоївся.
Він помітив, що увесь час поглядає на годинник. З кожним обертом хвилинної стрілки в ньому ріс страх, подібного якому він не відчував ще з дитинства. Тривожні передчуття не давали спокою. Невже старе прокляття покійного Данила мало під собою якесь підґрунтя, і все може розпочатися знову? І що в такому разі вони мають робити? Відповідей на ці питання не було.
Йому здавалося, що він відчуває щось — якусь мовчазну, проте могутню силу, що розливалася в повітрі. Вона була схожа на стогін високовольтної лінії, на дзижчання комарів спекотним днем, на гаряче дихання незнайомця за спиною. Так, щось відбувалося, тепер це не викликало сумнівів, проте пояснити, що це, він не міг. Замовкли цвіркуни, не співали вечірні птахи — все навколо завмерло в очікуванні, і Семенові залишалося тільки робити те саме. Проте він все ж мав дещо на той випадок, якщо небажані гості завітають до нього.
Рука міцніше стиснула два осикові кілки, що їх він потай від дружини вистругав сьогодні. Це на всяк випадок. Можливо, він тільки дарма непокоїться… але потрібно бути готовим до всього, і зненацька його не застануть. Розмірковуючи так, Семен довго дивився на них, а тоді сховав їх під сорочкою і увійшов до хати, ретельно заперши за собою двері. Схоже, сьогодні буде безсонна ніч.
Вони вечеряли у повній тиші — навіть радіо не видавало ні звуку. Уляна також була якоюсь мовчазною, і він подумав, що дружина теж відчуває щось. Сьогодні все йшло не так. Йому самому їжа нав’язливо видавалася останньою вечерею засудженого на смерть, і Семен дозволив собі зайві сто грам задля того, щоб позбутися цієї думки. Проковтнувши останній шматок, він дістав газету і відгородився нею від усього світу, проте навряд чи вчитувався у те, що там надруковано. Він вирішив не спати якомога довше, і лише похитав головою, коли Уляна запитала його, чи збирається він лягати.
— Посиджу ще трохи, — сказав. — Ти йди.
Скільки він збирався так протриматися? Не дивлячись ні на що, важчали, і Семен здивовано глянув на годинник. Лише десята. Сумнівно, щоб він досидів хоча б до опівночі, але спробувати варто. Коли Уляна зникла в кімнаті, залишивши його наодинці з пресою двотижневоі давнини, він з півгодини читав, тоді пішов на кухню випити води і знову засів за газету. Якийсь час було добре, а потім почало хилити на сон.
Так минула година, потім друга. Годинник на стіні ритмічно стукотів, зливаючись з гупанням пульсу в скронях. Семен сидів, підперши голову рукою, і гадав, на скільки ще його вистачить. Надруковані рядки пливли перед очима, і ніяк не міг второпати, про що ж ідеться у статті. Врешті решт відкинув газету й схилився на спинку лави. Навіть якщо я і засну, подумалося, то почую, як вони будуть стукати у вікно, бо іншого способу потрапити до хати в них немає. Принаймні, залишалося сподіватися, що це так…
Поступово думки ставали менш чіткими й розмитими; всі острахи і хвилювання відійшли на задній план, втративши свою гостроту. Голова впала на груди, а очі повільно закрилися. У цій штучній темряві, що відбивала червоним через зімкнені повіки, Семен деякий час продовжував про щось мляво розмірковувати, але все слабше й слабше, аж поки остання квола думка не зникла з пам’яті. Він заснув.
Коли ж очі знову відкрилися, навколо була та сама пітьма. Він сонно озирнувся навколо, прагнучи зрозуміти, спить чи вже прокинувся. А коли виявив, що не спить, то спробував з’ясувати, де ж він знаходиться.
ebooksa