Талiсман,

Губи Морґана Слоута кровоточили, і однією рукою він тримався за щоку — Джек сподівався, що йому вдалося вибити кілька Слоутових зубів. У простягненій уперед другій руці у химерному віддзеркаленні Джекової пози, Слоут тримав схожу на ключ річ, яка вдарила блискавкою в пісок біля Джека.

Джек відійшов убік, витягнувши перед себе руки. Кольори всередині Талісмана змінювалися, ніби в машині з виробництва веселок. Здавалося, ніби він розумів, що Слоут близько, адже скляна куля тихо застугоніла — Джек це радше відчув, ніж почув — і затремтіла в руках. Стрічка чистої, яскравої білості вирвалася із самого центру Талісмана, ніби осяйний спалах. Слоут відскочив убік і спрямував ключ Джекові в голову. Він витер пляму крові з нижньої губи.

— Ти поранив мене, маленький смердючий виблядку, — сказав він. — Не думай, що тобі тепер допоможе скляна кулька. Її майбутнє навіть трішки коротше за твоє.

— Саме тому ти її боїшся? — поцікавився хлопчик і знову виставив кулю вперед.

Слоут відхилився, ніби Талісман також умів стріляти блискавками. «Він не знає, що саме може куля, — збагнув Джек. — Насправді, він нічого про неї не знає, крім того, що хоче її».

— Кинь її просто зараз, — сказав Слоут. — Прибери від неї руки, маленький шахраю. Або ж відразу я знесу верхівку твоєї голови. Кинь її.

— Ти боїшся, — сказав Джек. — Талісман зараз просто перед тобою, але ти боїшся підійти й узяти його.

— Мені не потрібно підходити й брати його, — сказав Слоут. — Ти бісів прикидько. Викинь його. Подивімося, як ти сам розіб’єш його, Джекі.

— Підійди і забери, Слоуте, — сказав Джек, відчуваючи, як заряд абсолютної злості проходить крізь нього. Джекі. Йому було гидко чути, що мокрий рот Слоута називає його так само, як мама. — Я не Чорний Готель, Слоуте. Звичайний малий. Ти не можеш забрати скляну кульку в малого? — Для Джека було очевидно, що доки він тримає в руках Талісман, вони перебуватимуть у патовій ситуації. Темно-синя іскра, жива, наче іскри Андерсонових «дияволів», спалахнула і згасла в центрі Талісмана. За нею — наступна. Джек досі відчував потужний стогін, що йшов навсібіч від серця скляної кулі. Здобути Талісман — його доля: йому судилося зробити це. Талісман знав про Джекове існування від народження, щойно подумав Джек, а може, відколи чекав на своє звільнення. Йому потрібен був Джек Сойєр і ніхто інший. — Ну ж бо, візьми його, — насміхався Джек.

Слоут спрямував на хлопчика ключ і загарчав. Його кров стікала підборіддям. На мить Слоут виглядав збитим з пантелику, дезорієнтованим і розлюченим, наче бугай у загоні, а Джек йому посміхався. Тоді Джек зиркнув убік на Річарда, що простягнувся на піску, і посмішка зійшла з його вуст. Обличчя Річарда було закривавлене, і вона заплутала його темне волосся.

— Ти, вибл… — почав був він, але погляд убік виявився помилкою. Палаючий блиск жовто-блакитного спалаху вдарився об пляж біля нього.

Джек повернувся до Слоута, котрий цілився блискавкою в його ноги. Джек відскочив назад, але промінь руйнівного світла розтопив пісок біля ніг до стану розпеченої жовтої рідини, яка, практично, миттєво охолола і стала довгою прямою скляною плівкою.

— Твій син скоро помре, — сказав Джек.

— Твоя матір скоро помре, — прогарчав Слоут у відповідь. — Кинь ту срану штуку, перш ніж я рознесу тобі голову. Просто зараз. Відпусти.

— Чому б тобі не піти трахнути горностая? — подражнився Джек.

Морґан роззявив рот, демонструючи ряд квадратних закривавлених зубів, і закричав:

— Я трахну твій труп!

Ключ хитнувся в напрямку Джекової голови, а тоді відхилився. Слоутові очі загорілися, і він смикнув руку вгору, націлившись ключем у небеса. Довга стрічка блискавки вирвалася з Морґанового кулака, розширилася і піднялася вище. Небо потемніло. Ураз Талісман і обличчя Морґана Слоута засяяли в несподіваній темряві: це Талісман спрямував світло в Морґанове обличчя. Джек збагнув, що, певно, і його власне обличчя зараз осяює ілюмінація Талісмана. І коли хлопчик спрямував мерехтливий Талісман на Слоута, намагаючись зробити хоч щось — змусити його кинути ключ, розлютити, втерти носа, щоб він визнав себе знесиленим, — то змушений був погодитися, що можливості Морґана Слоута ще не вичерпано. З темного неба посипалися лапаті сніжинки. Слоут зник за товстою сніговою завісою, і Джек чув його гидкий сміх.

4

Вона підвелася зі свого інвалідного ліжка і підійшла до вікна. Поглянула на мертвий грудневий пляж, осяяний лише одним-єдиним вуличним ліхтарем на променаді. Раптом на підвіконні з того боку скла з’явилася чайка. З одного боку її дзьоба звисав шматок хряща, і тієї ж миті жінка подумала про Морґана Слоута. Чайка була схожою на Слоута.

Лілі спершу відсахнулася, а тоді повернулася назад. Її охопила геть смішна злість. Чайка не може бути схожою на Морґана Слоута і чайка не може захопити її територію… це не правильно. Вона постукала по холодному склу. Чайка помахала крильми, але не полетіла. І Лілі почула думку, що долинала з холодного мозку пташки, почула так чітко, ніби вона передавалася радіохвилями.