Байки проти ночі

Макс знизав плечима:

— Нормально.

— У тебе, що не запитай, завжди одна відповідь, — зітхнула вона й одразу додала: — Як і в твого батька.

— Я би попросив… — з повним ротом відгукнувся Ковальський-старший, піднімаючи виделку. Одна макаронина ляпнулася назад у тарілку й перетворилася на дощового хробака. Ніби з добірної купи гною.

Макс зачаровано спостерігав, як той, звиваючись усім тілом, знову наштрикується на виделку і зникає в батьковому роті. Щоб за секунду вилізти з його лівої ніздрі.

— Річ у жінках. Моя мама вважала так само, — прожувавши, сказав Ковальський. Тепер хробак теліпався в нього на верхній губі.

— На що ти так дивишся? — запитав він Макса, помітивши його погляд.

— Так, нічого. — Макс подумки вилаявся, — треба ж було цьому знову початися саме під час обіду, — і опустив очі в свою тарілку. Принаймні тут усе було гаразд.

До кінця трапези він намагався більше нікуди не дивитися, обмірковуючи майбутню розмову з батьком, але боковим зором усе одно вловлював якусь метушню то в батьковій, то в маминій тарілці, ніби вони були учасниками конкурсу з «Останнього героя» на поїдання всіляких створінь, що бігають і плазують.

Слава Богу, вечеря закінчилася. Інна Ковальська сказала, що втомилася з дороги, миття посуду цілком може почекати до завтра, й пішла відпочивати в батьківську спальню. А Макс із батьком перейшли в його кімнату.

— Я тебе уважно слухаю, — мовив Ковальський. За вечерею він нічим не виказав свого занепокоєння, але зараз воно стало помітним.

— Тат, ти можеш мені не повірити… — почав Макс, але його перервала мати, яка для чогось покликала батька в спальню. Макс з жалю закотив очі.

— Зараз, — сказав батько й вийшов з кімнати.

Головне — одразу ж спрямувати свою історію в правильне русло й максимально застосувати логіку — той її мізер, що в усьому цьому лайні був присутній, — щоб усе звучало якомога переконливіше і щоб батько не запідозрив, ніби Макс намагається йому запудрити мізки. А це важко, коли на твоєму боці тільки слова й немає жодних речових доказів.

Незабаром батько повернувся.

— Слухай, — він просунув голову в двері. — Тут така справа. У нас зараз «медовий місяць»… Коротше, — Ковальський підморгнув йому зі змовницькою посмішкою, — ми з мамою швиденько трахнемося, і я повернуся, щоб закінчити розмову.

Макс тупо витріщався на двері ще хвилину після того, як за ними зникла батькова голова.

— До дідька… — вирік він нарешті й ледь не заплакав.

Потім попрямував до батьківської спальні, абсолютно переконанний, що нікого там не знайде. Лише останньої миті, відчиняючи двері, він злякався: а раптом зараз побачить їх під час любощів — хай навіть це будуть не вони, — все одно було якось дуже ніяково.

Але батьківська спальня була порожньою. Світло вимкнуте. Постіль акуратно заслана.