Байки проти ночі

— Тату?

Знімаючи туфлі, батько подивився на Макса й розреготався.

— Ти чула? — кинув він дружині. — Хлопець уже перестав нас упізнавати! Гей, на супутнику, — це вже до Макса, — я той самий чоловік, що вмовив твою маму вийти заміж і зробив Ковальською. Ну й тебе… змайстрував заодно.

Інна Ковальська, яка теж дивилася на сина з легким подивом, навіть пирснула.

— Я просто не сподівався, що ви так швидко повернетеся, — сказав Макс, продовжуючи з обережною цікавістю розглядати батьків, ніби вони були примарами.

— Батька терміново викликали на роботу, — пояснила мама.

— Бісові діти! — кинув Ковальський, скінчивши зі взуттям.

Макс полегшено зітхнув. Ще вранці він уявити собі не міг, що буде настільки радий їхньому поверненню.

— Сподіваюся, нічого не трапилося? — запитала мама. — Ти якось дивно виглядаєш.

— Та ні, все гаразд, — відповів Макс, ідучи слідом за батьком до вітальні, де лише хвилину тому уник дотику пальців Блідого Незнайомця, який явився по його Душу.

— Та-ак… — мовив Ковальський. Він обвів поглядом вітальню й зазирнув до Максової кімнати. — Схоже, я помилявся стосовно тебе. Не допетраю, як тобі це вдалося.

Макс запитально глянув на батька.

— Ми з татом посперечалися, що ти не зможеш підтримувати порядок під час нашої відсутності, — сказала мама. — Він сподівався застати…

— Повний безлад, — закінчив замість неї батько. — І бачу, що продув. Може, на кухні ще не все втрачено? — він з лукавою посмішкою глянув на Макса, але, здавалося, виглядав задоволеним.

— А на що сперечалися?

— На батончик «Пікнік».

— Всього-навсього! — посміхнувся Макс. Його настрій уже помітно поліпшився. І продовжував поліпшуватися.

Він допоміг батькові перенести сумки з коридора до кімнати, щоб розпакувати. Мати тим часом куховарила на кухні. І Макс мимоволі прислухався до цих знайомих домашніх звуків, які, як виявилося, означали для нього значно більше, ніж він міг раніше припустити. Це були звуки спокійного, розміреного життєвого устрою, в якому не існує примар і Блідих незнайомців.

— Ми привезли тобі подарунок, — сказав батько, коли вони розпакували одну з трьох сумок і взялися за наступну. — Але не пам’ятаю, в якій саме.

— Давайте повечеряємо, я голодна як вовк, — заглянула до них Інна Ковальська. Максу раптом здалося, що вона зараз клацне справжньою вовчою пащею з хижими іклами. Однак ні шерсті, ні довгих зубів не побачив.