Байки проти ночі

Йому здалося, що Макс-дорослий сховав посмішку, але, може, лише здалося.

— Ти потрапив в особливе місце.

— А що це за місце?

— Важливіше не те, що воно собою являє, а що здатне дати тобі. Використовуй це.

— Як Золота рибка? — Макса охопило відчуття якогось близького прозріння. Але вже наступної миті воно безвісти зникло.

— Ти йдеш помилковим шляхом. Золота рибка була всевладною, але не змогла врятувати себе саму з невода старого й перетворилася на його заручницю, доки… доки він не лоханувся.

— Не розумію, — захитав головою Макс.

— Чому Золота рибка не могла собі допомогти? Це неправильно. Але це дане, аксіома. Вимушений ляпсус, без якого не існувало б і самої Золотої рибки. А ти інакший. Ти — Шумен.

— То що ж мені робити? — майже закричав Макс.

— Ти просив поради — ти її дістав, — крізь постать біля вікна почала просвічуватися фіранка.

— Хто цей виродок, що переслідує мене? — запитав Макс поквапно.

— Він живе в кожному з нас.

— Чого йому треба?

— Убити тебе… — силует остаточно розчинився в потоці сонячного світла.

— Гей, зачекай!

Макс ладен був крізь землю провалитися з прикрощів. Стільки зусиль — і все дарма! Він отримав лише черговий ребус.

Манівець

До обіду в Макса виріс горб.

Спочатку йому здалося, що стоніжка між лопаток знову вирішила нагадати про себе і влаштувала під шкірою сверблячку, яку неможливо було вгамувати. Потім це перейшло в ритмічну пульсацію, ніби у верхній частині спини надувався здоровенний важкий міхур, змушуючи плечі опуститися, а шию вигнутися, як у грифа.

Однак ніщо не могло позначитися на його апетиті, і Макс, вигнутий знаком запитання, «замовив» собі розкішний обід з чотирьох страв. Не можна сказати, що він і до цього не помічав за собою схильності до обжерливості чи що домашні з дитинства морили бідолаху голодом, але тепер це межувало майже з екзальтацією.