Марк покрутив головою і також нагледів жолудя. Потягнувся, акуратно схопив двома пальцями, обтер об джинси, понюхав блискучо-брунатну шкірочку.
— То ти вже п’ять років сюди приходиш?
— Так.
— Вау…
Соня обхопила коліна руками та, злегка погойдуючись, блукала поглядом поверхнею моря. Весь цей час вона розмовляла ніби сама із собою, хлопець не відчував у ній потреби його присутності, а тому озвався обережно:
— У мене ще є кілька запитань.
Із легким відтінком невдоволення на лиці дівчина зронила:
— Давай.
— Та жінка не пояснювала, що означає «мовчи»?
— Тобто?
— Ну, — Марк не уявляв, як пояснити, — що конкретно це означає? Що вона мала на увазі? — Соня однаково не розуміла, і хлопець заторохтів, ковтаючи слова: — Я просто думав, чи та істота з п’ятого розуміє людську мову, і що станеться, коли я, наприклад, пущу відрижку? Це буде вважатися за «заговорив» чи ні?
Марк питав серйозно — він пам’ятав, що схлипнув, коли ліфтові двері на п’ятому поверсі вперше зачинилися за його спиною, і що істота ніяк на те хлипання не відреагувала, — проте дівчина не змогла стримати посмішки. Першої справжньої посмішки за весь час розмови.
— Я не знаю.
Хлопець, неусвідомлено копіюючи діда, провів долонею по потилиці.
— А що робити, коли ліфт застряг? Раптом, поки ми тут сидимо, у двигуні на горищі щось перегоріло? Тоді ми застрягнемо в цьому місці, доки ліфт не відремонтують?
Соня звела брови на переніссі.
— Ніколи про це не думала.
Марк не приховував здивування.
— Ти стільки років сюди приходиш і жодного разу про це не думала?
— Ні.
ebooksa