— Я продовжу своє навчання у Празі, обіцяю вам, — сказала я, беручи Гуді Альсоп за руки. — Метью уклав з королевою угоду, яка може врятувати життя десяткам відьом. Нас не можна роз’єднувати, бо це надто небезпечно. Я не дозволю йому податися до імператорського двору без мене.
— Та бачу, — сказала вона, сумно посміхнувшись. — Не дозволиш, доки в твоєму тілі є хоч краплинка життя. Гаразд. Їдь до Праги зі своїм вером. Але я не можу передбачити, чим це скінчиться.
— Привид Бріджет Бішоп сказав мені: «Немає шляху вперед, на якому б не було його». Коли я відчуваю, як наші життя летять в невідомість, то знаходжу в цих словах втіху, — відповіла я, намагаючись заспокоїти стареньку. — Допоки ми з Метью разом, напрямок нашого руху не має значення, Гуді Альсоп.
Через три дні, на свято Святої Бригіди, ми відпливли з Англії, аби побачитися з імператором Священної Римської імперії, знайти зрадливого англійського демона та хоч краєм ока поглянути на Ешмол-782.
Верен де Клермон сиділа у своїй берлінській домівці й витріщалася в газету, не вірячи своїм очам.
«Індепендент»
Одна жінка з Саррі віднайшла манускрипт, що належав Мері Сідней, відомій поетці Єлизаветинської доби і сестрі сера Філіпа Сіднея.
«Він був у буфеті моєї матері нагорі сходів», — заявила кореспонденту «Індепендент» Генріетта Барбер, 62 роки. Перед тим як відправити свою матір до притулку, вона перебирала її речі. — Спочатку я подумала, що то просто купа потертих старих паперів».
Манускрипт, як вважають експерти, є робочим журналом з алхімічних експериментів, котрий вела герцогиня Пемброкська впродовж зими 1590—1591 років. Уважалося, що наукові праці герцогині були знищені пожежею, яка сталася у Вілтон-Хаусі в сімнадцятому сторіччі. Невідомо, яким чином цей манускрипт опинився в родині Барберів.
«Ми пам’ятаємо Мері Сідней головним чином як поетку, — прокоментував представник аукціонного дому «Сотбі», який виставив знахідку на торги, що мають відбутися в травні місяці. — Але у свою епоху її знали також як видатного алхіміка-практика».
Манускрипт особливо цікавий тим, що, як з нього випливає, герцогиня працювала у своїй лабораторії не одна, а з асистентом. В одному експерименті, названому «Створення дерева Діани», вона позначає свого помічника ініціалами ДР. «Можливо, ми так і не дізнаємося справжнє ім’я чоловіка, котрий допомагав графині Пемброкській, — заявив історик Найджел Вормінстер із Кембриджського університету, — але, тим не менше, цей документ містить величезну кількість нової інформації про розвиток експериментальної діяльності в добу Наукової революції».
— Що там, люба? — поцікавився Ернст Нойман, ставлячи перед своєю дружиною келих вина. Як для понеділкового вечора вираз її обличчя був занадто серйозний. Зазвичай таке обличчя бувало у Верен в п’ятницю.
— Та так, нічого, — пробурмотіла вона, не зводячи очей з газетних рядків. — Частина незавершеної родинної справи.
— А Болдвін має до неї стосунок? Він сьогодні втратив мільйон євро? — Його свояк вирізнявся своїм химерним смаком, і Ернст не зовсім йому довіряв. Болдвін навчив його тонкощам міжнародної комерції, коли Ернст був іще молодим чоловіком. Тепер йому було майже шістдесят, і друзі заздрили йому, бо він мав молоду дружину. Їхні весільні фото, де Верен виглядала точнісінько, як зараз, а він — на двадцять п’ять, були надійно сховані від завидющих очей.
— Болдвін жодного разу в житті ні на чому не втрачав мільйон, — сказала Верен, і Ернст подумки відзначив, що вона ухилилася від відповіді.
Він підсунув до себе англійську газету і прочитав замітку.
— А чому тебе зацікавив цей давній рукопис?
— Дай я спочатку зателефоную, — обережно відповіла вона. Коли Верен брала телефон, руки в неї не тремтіли, але чоловік розгледів вираз її дивовижних сріблястих очей. Вона була сердита, налякана і думала про минуле. Він колись бачив такий самий вираз за кілька секунд до того, як Верен врятувала йому життя, відірвавши від своєї мачухи.
— Ти телефонуєш Мелізанді?
ebooksa