Сповідь відьом. Тінь ночі

— І ви збираєтеся змарнувати таку дорогоцінну можливість на оцих двох? — скептично спитала Єлизавета.

— Колись Метью врятував життя Філіпу. Тепер він мені як брат. — Мері з удаваною наївністю закліпала очима на королеву.

— Ну ви й хитрюга, леді Пемброк. — Шкода, що ми так рідко бачимо вас при дворі, — сказала Єлизавета, здіймаючи руки догори. — Гаразд, я дотримаю свого слова. Але мені потрібно, щоб до середини літа Едвард Келлі був тут. І я не хочу, щоб виконали це завдання абияк. Я не хочу, аби про це дізналася вся Європа. Ви мене добре зрозуміли, пане Ройдон?

— Так, ваша величносте, — відповів Метью, скрипнувши зубами.

— У такому разі вирушайте до Праги. І забирайте з собою вашу дружину, щоб потішити леді Пемброк.

— Дякую, ваша величносте. — Я з тривогою поглянула на Метью, бо у нього був такий вираз обличчя, наче він збирався відірвати Єлизаветі голову разом із перукою.

— Геть з очей моїх — усі, поки я не передумала. — Єлизавета повернулася до свого крісла і, важко опустившись в нього, відкинулася на різьблену спинку.

Кивком голови лорд Берглі вказав, що нам краще виконати наказ королеви — і якомога швидше. Але Метью не міг просто так полишити справи.

— Одна порада, ваша величносте. Не довіряйте графу Есексу.

— Ви його недолюблюєте, пане Ройдон. Недолюблюють його й Вільям та Волтер. Але він дає мені можливість знову відчути себе молодою. — Єлизавета глянула на нього своїми чорними очима. — Колись і ви прислужилися мені у цьому сенсі й нагадали про кращі часи. А тепер ви знайшли іншу жінку, а мене покинули.

— Моя турбота переслідує мене, мов тінь, Летить за мною, але враз тікає, Коли я сам її спіймати наміряюсь, Вона й сидить побіля мене, і лежить, І робить те, що я роблю.

— тихо мовив Метью. — Я — ваша тінь, ваша величносте, і не маю іншого вибору, окрім як іти за вами.

— А я вже втомилася, — сказала Єлизавета, відвертаючись, — і мені зараз не до поезії. Залиште мене.

***

— Ми не поїдемо до Праги, — сказав Метью, коли ми сіли в барку, і вона вирушила до Лондона. — Мусимо повертатися додому.

— Королева не відпустить тебе просто тому, що ти втечеш до Вудстока, Метью, — резонно зауважила Мері, кутаючись у шерстяний плед.

— Він не про Вудсток говорить, Мері, — пояснила я. — Метью має на увазі… вирушити кудись дуже-дуже далеко.

— А-а-а-а, — протягнула, нахмурившись, Мері. — Ясно. — І зробила зумисне непроникний вираз обличчя.

— Але ж ми такі близькі до того, що хотіли знайти, — заперечила я. — Ми знаємо, де знаходиться манускрипт, і він може дати відповіді на всі наші запитання.

— А може ця інформація така ж «правдива», як і та, згідно з якою манускрипт знаходиться в домівці доктора Ді, — роздратовано кинув Метью. — Ми роздобудемо його в інший спосіб.

Але згодом Волтеру вдалося переконати його, що королева й справді замкне нас обох до Тауера, якщо ми не послухаємося її. Коли я сказала про це Гуді Альсоп, вона, як і Метью, висловилася проти поїздки до Праги.

— Вам слід повернутися до вашого часу, а не їхати до далекої Праги. Навіть якби ти залишилася тут, то пройдуть тижні, перш ніж можна буде належним чином підготувати заклинання, яким вдасться повернути вас додому. Магія має керівні правила та принципи, які тобі ще слід опанувати, Діано. Усе, що ти маєш зараз, це неслухняний вогнедишний дракон, сліпучий ореол та схильність ставити питання, що призводять до несприятливих або небезпечних відповідей. Ти ще не маєш достатніх знань про своє ремесло, щоб успішно виконати свій задум.