Жахослов ,

– Неде, – промовила вона і м’яко стиснула його плечі. – Неде, ти маєш піти додому. Я поговорю з інспектором, перекажу йому, що ти нездоровий.

– Не смій йому розповідати! Він скаже, що я божевільний, і мені вже не дадуть про це забути. Ейрдейл…

– До біса Ейрдейла, він чорта лисого знатиме! – рявкнула вона. – Неде, я лише особисто скажу Самому, що ти захворів, з’їв щось не те, і від цього нездужаєш. Ось і все. Просто живіт скрутило. Гаразд, друже? Ми всі настраждалися від пиріжків з «Товстунки Еґґі».

Вона енергійно кивала, і невдовзі він почав кивати разом з нею. «Товстунка Еґґі» стала вже прозивним ім’ям для смачної, але час від часу небезпечної їжі, поласувати якою хоча б раз ризикнув кожен у місцевій поліції.

– Хворий, – повторив він. – Хворий на живіт. Це ж нічого, так?

– Нічого, все гаразд, Неде. Йди.

Вона дивилася, як він іде геть, хитаючись від утоми й страху. Кіт питала себе, чи варто розповісти Мейкпісу, у якому насправді стані перебуває юний констебль. Потім вирішила, що не варто. Вона обіцяла. До того ж бідолашний хлопець не переживе, якщо інформація дійде до Ейрдейла, що – зважаючи, як легко чутки й плітки заразом з правдою просочуються крізь підозріло тонкі стіни відділку – неодмінно станеться. Навіть інші полісмени не гребували знущатися з хлопця без жалю, але Ейрдейл… Ейрдейл був особливим випадком. Було в ньому щось не те. Щось лихе й злостиве, що час від часу проривалося назовні й поставало в усій красі. Кіт не ризикнула б наражати на це Неда Воткінза.

У відділку Кіт привіталася із сержантом на вході, який кивнув у відповідь. Це трохи послабило напруження, що стискало їй груди, відколи Різник буквально вислизнув від неї крізь пальці. Вона не встигла навіть вихопити палицю з рукава, навіть не завдала найпростішого удару тому, хто вбив чотирьох жінок. Вона знала, що її колеги будуть розчаровані, та ще невідомо, скільки взаємних звинувачень доведеться вислухати. Намагаючись передбачити наслідки, вона настільки захопилася, що мало не налетіла на Ебберлайна, прямуючи до кімнати нарад.

– Обережно, хлопче.

– Вибачте, сер.

Ебберлайн не відреагував на її вибачення, і від цього в неї засмоктало під ложечкою. Вона була впевнена: старший інспектор вважає її відповідальною за те, що сталося. Не можна сказати, що вона винуватила його за це: адже його тепер рвали на шматки три стерв’ятники: комісар Воррен, міністр внутрішніх справ Метьюз і помічник комісара Монро, кожен з яких мав особисту думку щодо розслідування цієї справи. Всі троє належали до типу людей, які тільки й уміли, що скаржитися на інших, не пропонуючи жодної конкретної допомоги. Вона гадала, чи ставлення до неї Ебберлайна передасться підлеглим, а ще чи поділяє Мейкпіс думку його колеги. Від гадки про це їй стало зовсім зле, коли вона ступила до кімнати, пропахлої чоловічим потом і повної людей у шоломах, що зустріли її звинувачувальними поглядами.

– Дуже мило з вашого боку приєднатися до нас, Касвелле, – холодним тоном промовив Мейкпіс, і вона не могла збагнути, чи він у такий спосіб виражає невдоволення, чи просто намагається тримати хід справи у звичному руслі – так він звик вітати констебля, який приходив останнім. – Отже, слухайте. Минулої ночі ми мали два близькі за часом виклики, а тепер маємо ще двох убитих жінок. Усі ви можете собі уявити, якими нас виставляє преса і сприймає загал – особливо зважаючи на всі ці листи, що надсилає так званий Різник.

Почувши про листи, Кіт згадала про той, що й досі лежав непрочитаний у неї в кишені. Вона просто не мала вдосталь часу і можливості усамітнитися, відколи його проштовхнули в щілину для паперів. Її мати після обіду ні на крок від неї не відходила, розпитуючи про роботу і друзів, а потім наполягла на тому, щоби посидіти біля її ліжка, доки Кіт не заснула – не варто було здіймати метушню і збурювати материні підозри ще більше. Кіт і досі підозрювала, що це лист від Мері Джейн, із докорами за те, що вона не зуміла врятувати Ліз і Кеті, не змогла впіймати їхнього вбивцю і не вигадала жодного плану, як зупинити різанину раз і назавжди.

– Після такого провалу – більше жодних перевдягань. Нам наказано зосередитися на зачіпках. Їхня цілковита відсутність, здається, анітрохи не бентежить комісара Воррена і його колег.

Мейкпіс почав роздавати завдання констеблям, що заступили на зміну. Кейт помітила, що вона єдиний офіцер, який не дістав жодного доручення. Коли викликали Воткінза, вона нічого не сказала, лише спостерігала за роздратованим обличчям Мейкпіса. Вона відчувала, що Ебберлайн дивиться на неї, і старанно зберігала безпристрасний вираз. Вона не бачила в кімнаті ні Райта, ні Ейрдейла, і їхні імена не згадувались, а це означало, що вони вже відбули на завдання.

Мейкпіс закінчив і кинув швидкий погляд на Ебберлайна, який похитав головою на знак того, що йому немає чого додати. Разом з іншими він попрямував до виходу, а Кіт залишилася, чекаючи, доки Мейкпіс зверне на неї увагу. Але той повернувся до неї спиною й споглядав стіну, увішану мапами, списками імен, місць і дат, і, що найгірше, фотографіями жінок після смерті.

Це були не звичайні посмертні зображення, а жорстокі чорно-білі репродукції, які в невблаганних подробицях відтворювали все, що зробили з убитими, всі жахливі сліди наруги, викарбувані чимось гострим на тілах жертв.

– Сер?

– Чого тобі? – Мейкпіс не дивився їй у вічі.

– Щодо Неда, сер. Тобто, Воткінза… він хворий. Я бачив його на Коммершіал-стрит, і він пішов додому, сер.