Жахослов ,

– Ну, і якого дідька ти ні слова не сказав раніше? – гарикнув він, і вона змовкла, доки він не глянув на неї і, впіймавши вираз її обличчя, зрозумів, що вона не могла виявити слабкість товариша-полісмена перед його колегами. Він неохоче кивнув.

– Гаразд. Що-небудь ще? Що-небудь важливе?

У ніч подвійного вбивства, коли він знайшов Кіт побитою й закривавленою в Даффілдз-Ярд, Мейкпіс поводився дбайливо. Він виявляв доброту. Тепер же він тримався відчужено й роздратовано. І ця зміна, як припустила Кіт, була зумовлена не так загибеллю Ліз Страйд, як тяжкими наслідками провалу Кіт у вигляді смерті Кеті Еддоуз.

Вона закусила губу, не знаючи, що сказати і що спитати. Мейкпіс пронизав її поглядом, звузивши очі.

– Касвелле, ти ще чогось хочеш?

Вона повільно похитала головою, напружено моргаючи.

– Ні, сер, нічого. Лише одне: мені шкода. Я справді намагався, сер.

– Тоді зроби що-небудь корисне. – Його голос раптом потеплішав, у ньому почулася стримувана м’якість. – Іди й поговори із чоловіками Страйд і Еддоуз, чи кого вони там мали замість чоловіків.

– Хіба їх ще не допитали, сер?

– Так, але цим займався Ейрдейл, тож можеш собі уявити, що із цього вийшло. А тобі, можливо, вдасться витрусити з них що-небудь. Рушай, доки я не передумав і не відправив тебе мити камери.

– Слухаюся, сер. – Це, звісно, клопітка робота, подумала Кіт, але це було не найгірше, що він міг для неї вигадати. До того ж вона допомогла би установити певного роду зв’язок між жінками, окрім їхньої професії.

Його голос зупинив її.

– Касвелле?

– Так, сер?

– Це була не твоя провина. – Слова були сказані неохоче, і все ж він наче радий був позбутися цього тягаря на серці. – Незалежно від того, що відбувається тепер, те, що сталося минулої ночі, було не твоєю провиною. І, якщо чесно, нам дуже пощастило, що ми не втратили й тебе також.

Кіт не відповіла. Їй здалося, що він бреше, але її горло стиснуло від розчулення. Вона не зводила очей зі стіни доказів, вдивляючись в обличчя, рани, усвідомлюючи втрати. Тут було не лише четверо загиблих, чий убивця, на думку Келлі, полював за їхньою силою: Ніколз, Чепмен, Страйд і Еддоуз. Інші – Емма Елізабет Сміт і Марта Тебрам, Енні Міллвуд і Ада Вілсон – з точки зору Кіт, стояли окремо. Їй здалося, що вона бачить спосіб натякнути Мейкпісу на зв’язок між жертвами, не згадуючи слова «відьми». Спосіб змусити його знову сприймати її всерйоз. Вона глибоко вдихнула, не наважуючись порушити їхню крихку мирову угоду.

– Вони різні, сер.

Мейкпіс подивився на неї, здивовано звівши брови.

– Різні?

– Початкові жертві, сер, вони не такі, як останні чотири. Перших чотирьох пограбували й закололи ножем, а не порізали й розшматували. Сміт і Міллвуд ще принаймні деякий час залишались живими. Ада Вілсон жива й досі, і впевнено вказує на того ж гренадера, що підозрюється у вбивстві Тебрам. Ми просто не можемо отримати жодного доказу, бо його дружки і далі забезпечують йому алібі.