Жахослов ,

Вона відчула револьвер, що втиснувся в стегно – він не подумав обшукати її, відібрати все, що вона могла би використати. Палиця досі була пристебнута до її паска, хоча шолом, як вона припускала, самотньо покоївся на столі Райта.

Що подумає він, її наставник? Що він скаже? І Мейкпіс. Що скаже інспектор? І що робитиме? Вона раптом усвідомила, що нічия інша думка, окрім цих двох, її не турбує.

– Ми прокинулись? – перед ґратами маячив Ейрдейл. – Готові до виправних заходів?

– Де Мейкпіс? Ейрдейле, я маю поговорити з Самим, мені треба вийти звідси. Ти не розумієш…

– Я розумію, що ти влізла, куди не треба, і пхала носа в справи, у які не мала втручатись. Хіба не знаєш, що трапляється з маленькими дівчатками, які опиняються в поганих місцях? З маленькими дівчатками, які не коряться правилам? Маленькі дівчатка, що сходять з правильного шляху, отримують по заслузі – ось так.

Він відімкнув двері, а за мить щільно зачинив їх за собою. Замикати не став, адже в цьому не було потреби – її спритність не врятує, якщо вона не зможе його оминути. Він почав знімати мундир, і Кіт відповзла до найдальшої стіни.

– Маленькі дівчатка, що порушують закон, отримують суворі уроки, Кетрін.

Він був настільки самовпевнений, настільки захопився, розстібаючи штани, що лише розсміявся, дивлячись, як вона відсахнулася від нього. І коли раптом вона підібралася й накинулася на нього, він був цілковито до цього неготовий. Кіт ударила його палицею збоку по лівому коліну і почула тріск. Ейрдейл з криком рухнув на підлогу, і вона перестрибнула через його тіло. Але той примудрився схопити її за литку, і вона теж розтяглася на підлозі, забивши лікоть до оніміння. Вона хвицнула ногою і втрапила підбором в його червоне обличчя, із задоволенням почувши, як вилітають зуби.

Кіт підхопилася на ноги і, злетівши нагору по сходах, увірвалася в фойє. Райт так само був за столом, досі не відійшовши від подиву. Пробігаючи повз нього (ніхто не намагався її зупинити), вона крикнула:

– Міллерз-Курт, тринадцять! Різник! – потім проштовхалася до дверей і на нічну вулицю, з кожним змахом рук, з кожним кроком по брукованій дорозі твердячи про себе молитву.

Кіт не чекала, доки за спиною почується тупіт полісменів, посланих услід за нею – схопити її чи допомогти. Вона летіла ледь освітленими стежками, відчайдушно намагаючись пригадати всі короткі шляхи, які вивчила за час патрулювання Вайтчепела. Двічі їй довелося повертатися по своїх слідах, зі схлипами й прокльонами, і з її губ зривалися слова, яких вона в житті не казала, але так часто чула з вуст місцевих мешканців.

Провулок Міллерз-Курт був частиною нетрів Спайтелфілдз, настільки небезпечною, що на її патрулювання було кинуто вдвічі більше людей. Ці нетрі розкинулися на цілу «чортову квадратну милю» від Дорсет-стрит. Цей район був густонаселений – люди почули би напад, думала вона. Внутрішній голос нагадав їй, що це не завадило скоїти всі попередні вбивства жінок. Це був не той район, де люди кидаються на крики чи пропонують допомогу – зазвичай вони поспішають змінити напрямок, щоб не втрапити в халепу.

Перед нею виринув обрис Церкви Христової, і це трохи обнадіяло її – вона була вже близько. Вона й досі не знала, котра година. Не знала, як багато часу втратила. Треба було спочатку зупинитися й спитати, подумала вона, а тоді обізвала себе ідіоткою – наче вона могла дозволити собі згаяти хоч секунду. А якщо вже занадто пізно… Що ж, тоді час уже не має значення, адже так?

Майже не сповільнюючи кроку, вона кинулася ліворуч на Дорсет-стрит і заледве не послизнулася на мокрій бруківці. Вона втрималася на ногах і бігла далі, доки не знайшла невеличкий прохід, менше метра завширшки, що виводив у глухий провулок Міллерз-Курт.

Чим далі, тим ширшим ставав провулок, і нарешті вона побачила праворуч номер 13. Цей будинок, за словами Келлі, мав свій власний вхід, і законний чоловік Мері Джейн – колишній чоловік – охоче погодиться звільнити його на вечір, якщо вона подбає про ренту. Це виснажило й без того мізерні заощадження Кіт, але вона мовчки віддала їй кругленьку суму у двадцять дев’ять шилінгів.

Наблизившись до рогу, Кіт уповільнила кроки. Два вікна виходили надвір, обидва завішені мішковиною зсередини. Помаранчеве сяйво, що пробивалося з кімнати, на мить заспокоїло її – вогонь означав тепло й затишок і нагадував про дім і домашнє вогнище. На якусь частку секунди в Кіт промайнула думка, що все буде гаразд. А тоді вона помітила, що край вікна був вибитий, а діру заткнуто ганчіркою – шматком вибіленої тканини з темними плямами.

Вона потягнулася до дверної ручки і повернула її, м’яко штовхнувши двері всередину.

Ніколи в житті Кіт не відчувала подібного запаху. Інші жінки помирали надворі, і за таких умов запах їхніх мертвих тіл встигав хоч трохи розсіятися. У кімнаті ж Мері Джейн стояв важкий сморід заліза, сечі і лайна. У відблисках вогню, що метався в каміні, здавалося, ніби останки грудей вбитої досі ворушаться, але Кіт знала, що це неможливо – Мері Джейн була розшматована від горла до черева. Крові було стільки, що Кіт не могла розрізнити, що лишилося від тіла, а що зникло. Вона бачила, що груди жінки були відрізані, ноги розсунуті, і здавалося, ніби майже весь вміст її черева було видалено. Голова була повернута до дверей, і криваве місиво на місці обличчя наче з осудом дивилося на Кіт. Незбагненним чином одяг Келлі був акуратно складений на стільці поряд з ліжком. Два клишоногі столики були майже порожні.

Вона намагалася не надто глибоко вдихати, не ковтати повітря. Не могла змусити себе наблизитися до столу, лише обводила кімнату поглядом, намагаючись запам’ятати кожну деталь, яку тільки могла – усе, що можна буде обміркувати потім, адже вона знала, що її служба в рядах столичної поліції завершилася.

У каміні горів якийсь одяг, і Кіт подумала, що він, мабуть, був з порожнього кошика на столі – отже, Келлі взяла роботу сюди, аби чимось себе зайняти. Відбитки чобіт у крові й бруді. Відсутність явних ознак бійки, судячи із чого дівчина втратила свідомість дуже швидко.