Жахослов ,

Кіт не знала, та все одно кивнула. Їй було соромно, що вона так мало знала про жінку, яка провела стільки часу, доглядаючи її матір і брата. Це здавалося майже зрадою.

– Що ж, твоя бідолашна подруга, Мері Джейн – я ж пам’ятала, що знаю її, але не могла згадати, звідки. Ось звідки: зі спіритичних сеансів, Кіт. Туди запрошують людей, наділених особливою чутливістю – медіумів. Вони здатні контактувати з духами померлих, а ті промовляють крізь них. Твоя Мері Джейн була однією з таких людей.

Кіт відчула, як заворушилось волосся на потилиці. Сеанси. Ясновидці не працюють задарма. Це була оплачувана робота, заради якої не треба було притискатися до чоловіка, якого ледве знаєш. І Мері Келлі, якій достатньо було торкнутися рук Кіт, щоб дізнатись її найгірші таємниці, здатна була виконувати таку роботу, стоячи на одній нозі. Будь-яка вайтчепельська відьма охоче спробувала б себе на такій роботі, дай їй лише шанс. Може, там він їх і знаходив, цей Джек?

– Місіс К., ви впізнали кого-небудь серед убитих жінок? Коли газети надрукували їхні фотографії, ви впізнали обличчя когось із них? Може, вони теж були на ваших сеансах як медіуми?

Місіс К. глибоко замислилася і нарешті кивнула, наче ухваливши важке рішення.

– Цілком може бути, Кіт. Цілком може бути. Щонайменше одна з них. Іноді, прибуваючи на сеанс, вони смерділи джином і взагалі не справляли враження добрих жінок, але точно були чудовими медіумами. Твоя Мері Джейн допомогла мені налагодити зв’язок з матір’ю – найкращий з усіх, що я мала роками.

– А пам’ятаєте там іще декого? Зокрема чоловіка, який виявляв особливий інтерес до жінок?

Місіс К. похитала головою.

– Там було багато людей, багато груп людей, Кіт. Я не можу пригадати нікого – зрештою, я не із живими спілкуватись приходила.

Отже, він міг і не бути присутнім на одному сеансі з місіс К., але в Лондоні вже точно не бракувало людей, які відчайдушно шукають зв’язку з тим світом. Кейт мала гадку, що неможливо хоча б раз не натрапити на справжнього екстрасенса серед безлічі шарлатанів і аферистів. А Джек, хай хто він є, явно бував у місцях, де міг спостерігати силу тих жінок з Вайтчепела, і він обрав їх для здійснення свого задуму.

– Місіс К., – сказала вона, спускаючи ноги з ліжка. – Я маю ненадовго піти. Чи не могли б ви доглянути за цією божевільнею?

Домовласниця випросталася й розправила плечі, вочевидь, сприйнявши це завдання як шанс виправдати себе.

Було вже надвечір’я, коли після довгих блукань містом вона нарешті знайшла Баґстера Філліпса. Лише побувавши на Олд-Монтеґю-стрит, вона дізналася, що тіло Келлі забрали до іншого моргу – в Шордічі. Коли ж вона дісталася туди, розтин було давно зроблено, і в морзі був лише один службовець, який (за неймовірно щедрого хабаря) повідомив їй, що разом з Баґстером Філліпсом розтин проводив «цей нестерпний сноб» доктор Бонд. І хоча на початку співпраці вони постійно обмінювалися уїдливими репліками, до кінця між ними утворилася єдність, зведена на крові й рештках Мері Келлі. Коли вони закінчили копирсатись у страхітливих рештках покійної, обоє були бліді й мовчазні. Так принаймні розповів з нездоровим задоволенням службовець.

Кіт знала, що Бонд не стане навіть розмовляти з нею, але лишалися надія, що Баґстер Філліпс – стане. Коли вона врешті-решт відшукала його в «Янголі й короні», він мав такий вигляд, наче намагався витерти з пам’яті будь-який спогад про ранкову працю – і доклав до цього неабияких зусиль. Він глянув на неї розсіяним поглядом, п’яним жестом показав на стілець поряд із собою. Потім облизав губи, але без хтивості, і кілька секунд жував – так, наче в нього був повний рот вовни. А тоді широко розплющив очі й спробував зосередитися. Погрозив їй товстим пальцем:

– Я завжди знав, що є в тобі щось інакше, Касвелл.

– Кожен буває мудрим по шкоді, докторе Баґстер Філліпс, – манірно промовила вона, по-дівочому тримаючи сумочку на колінах. І він посміхнувся.

– Я не раз думав, який ти гарненький хлопчик. І ось тобі, сидиш переді мною – трохи менш гарненька дівчинка, – він фиркнув від сміху. – Готовий закластися, що кілька полісменів зітхнули з полегшенням, дізнавшись, що юнак, на якого вони аж надто задивлялися, насправді панянка.

– Закладаюся, що констебля Ейрдейла це не стосується, – відповіла вона, і хірург гучно розсміявся, заглушаючи реготом непристойний звук, що почувся за мить.

– О, люба, пробач, – сказав він і махнув рукою. Кіт не була впевнена, що цей запах гірший, ніж той, що відчувався в нього з рота, коли він відригував. – Так, ти непогано впоралася із цією горилою. І, певно, мала на те вагому причину.

– Докторе Баґстер Філліпс… – промовила вона. – Докторе Баґстер Філліпс, ви знайшли що-небудь під час розтину Мері Келлі?