Жахослов ,

Коли нарешті Мейкпіс, Райт і шестеро інших задиханих офіцерів протиснулися крізь діру в провулок Міллерз-Курт, вона вже побачила все, що хотіла, і тепер сиділа на одній зі старих діжок, якими був заставлений двір.

Коли інспектор покосився на неї й запитав: «Звідки ти знала?» – усе, що вона могла, це знизати плечима і жестом показати на відчинені двері. Що вона зрештою могла сказати? Що вона сама все це влаштувала? Що ризикнула життям жінки і занапастила його після того, як пообіцяла вберегти? Він указав на неї пальцем і промовив:

– Ми ще не закінчили.

– Звичайно, ви маєте рацію, – буркнула вона йому навздогін.

Вони з Райтом зникли в маленькій кімнатці, а їхній супровід скупчився біля входу, витріщаючись і лаючись. Кількох з них знудило. Коли зовсім блідий Мейкпіс з’явився на порозі, він тільки й вимовив:

– Чому так? Чому саме так? Це ж не він, правда ж? Хтось – щось – інше?

Кіт похитала головою.

– Це він.

– Але…

– Він вчинив так, тому що вона уникала його так довго. Це його розсердило, навіть розлютило. Він міг убити когось іншого, але вона перетворилася на нав’язливу ідею лише тому, що він не міг її знайти. – Кіт встала і потерла свої плечі, закляклі від холоду. – Це стало особистим, а він не терпить, коли йому кидають виклик.

Вона сховала обличчя в долоні, вдихаючи запах шкіряних рукавичок.

Мейкпіс переводив погляд зі своїх офіцерів, що безладно зазирали до скривавленої кімнати й одразу ж квапилися геть, на доктора Баґстера – той саме продирався крізь прохід з Дорсет-стрит, майже затуляючи собою весь простір. Оцінюючий погляд лікаря дав зрозуміти Кіт, що він теж чув новину. Настрою для подальших розпитів та допитливих поглядів вона не мала, тож підвелася на ноги.

– Куди це ти йдеш, хотів би я знати? – окликнув її Мейкпіс.

Кіт подивилася на нього.

– Здається, у вас тут сила-силенна роботи. Вистачить на всю ніч. Я вам більше не підлягаю, тож іду додому.

– В мене є запитання, на які ти маєш відповісти, Касвелл.

– Ви знаєте, де мене знайти. – По цих словах Кіт розвернулася й пішла геть. Чоловіки навколо одразу покинули свої справи і проводжали її очима, але жоден не спробував зупинити її, навіть Ебберлайн, що з виглядом приреченого наближався до місця злочину.

Вона розуміла, що тепер усі вони дивляться на неї інакше. Якимось чином вона перетворилася на злочинницю. Вона питала себе, чи, діставшись додому, побачить біля свого ліжка криваву тінь Мері Келлі.

ХІІІ

Ще ніколи на її пам’яті час не тягнувся так довго.