– Болить трохи менше, ніж до того.
– Гадаю, мені краще подивитися.
Перш ніж я встигла заперечити, вона розмотала бинт. Я сміливо заплющила очі й відвернулася. Але тоді вона скрикнула: «От лайно!» – і я просто змушена була подивитися.
Мій палець роздувся вдвічі, шкіра навколо шва вкрилася чимось схожим на пухирці.
– Що це,
Дені Вашинґтон була шокована не менше за мене. Вона торкнулася одного з пухирців кінчиком пальця, а потім швидко відсмикнула його і потерла об великий палець.
– Обмороження. Краще я покличу мого боса. Не рухайтеся.
Не рухатися? Це був такий жарт?
Доктор Морґентау відвів нас до прозекторської, що не надто заспокоювало, але тут ми були наодинці і, що важливіше, він казав, що тут значно чистіше, ніж у кімнаті відпочинку для співробітників.
– Гаразд, – сказала я, коли він посадив мене, щоб оглянути мій палець під збільшувальним склом, – просто не забувайте, що я й досі жива. І мій палець також.
– Трішки довше – і все могло б обернутись інакше. Для вашого пальця, – швидко додав він, відчувши, як я заціпеніла. – Таке враження, ніби ви тримали його на лютому морозі – не можу сказати, як довго. Шви нові, і вони здаються знайомими. – Він обернувся до Дені Вашинґтон.
– До мене дійшла чутка про кілька незвичайних смертей, – утрутилася Міллі-Лу, перш ніж коронер встигла щось сказати. – Дені заскочила нас тут, і Люсі була настільки вражена, що влипла в волосся місіс Як-Там-Її. Дені видалила скалки і зашила її.
Вираз обличчя лікаря свідчив про безліч невеселих думок, що вирували в його голові.
Я була єдиною, хто заперечував проти поїздки до лікарні, – і єдиною, кого ніхто не питав.
Доктор Морґентау доручив Дені перев’язати мені всю руку, доки він зробить кілька дзвінків. Коли ми приїхали, медсестра приймального відділення жестом покликала нас усередину, не давши мені навіть жодних бланків на заповнення, і ми пройшли прямісінько до процедурної, що була досить далеко від приймальні, де на нас уже чекали троє інших лікарів: двоє чоловіків і жінка.
Вони одразу накинулися на мене – чи, радше, на мій палець – навіть не чекаючи, коли доктор Морґентау представить їх. Цього разу Міллі-Лу не треба було затуляти від мене всю сцену – я нічого не могла побачити через них трьох, навіть якби хотіла. Я лежала на процедурному столі, простягнувши руку якомога далі (насправді, аж занадто далеко, щоби почуватися зручно), доки вони пошепки радилися між собою. З іншого боку від мене стояла Міллі-Лу, тримаючи мою здорову руку і гладячи по плечу.
Раптом я відчула гострий біль.
– Ой! – скрикнула я. – Що ви робите?
Всі лікарі разом обернулися до мене.
– Тканина і досі життєздатна, – промовила жінка. – Ви це відчуваєте?
ebooksa