— Давайте, браття упирі! Що ж це я кажу? А, не один хрін! Лупіть їх, ріжте! — Шевчик, як і раніше, командує боєм із-з кущів полину. — Оно москаль! Оно він!
Раптом козак помічає ту саму дівчину, що врятувала його коло стану Пожарського. Ззаду до неї підбирається московіт.
— Оно! Глянь, мала! Оно москаль ззаду!
Дівчина його не чує. Шевчик хапає колоду, що саме валялась за хатою.
— А змій його матері! Побіг і я!
Кидається у бій. Бачить, що, мабуть, не встигне, бо вояка підкрався вже близько до юнки.
— Оно, дівчино, москаль ззаду! Ех!
Москаль сіконув. Трохи ззаду — шабля пройшлась по горлу і зіскочила плечем. Дівка упала на землю, притиснувши до грудей рукоять меча.
— На сволото, їж! Падло ти!
Шевчик торохнув з усієї сили москаля по довбешці колодкою. Той покотився додолу без свідомості.
— Дівчино! Дівчино! Жива чи ні?
Шевчик нахилився над упиркою. Тормошить її. Ні. Рана дуже глибока — смертельна.
— Я його заколю!
Козак хапає меч з дівочих рук, біжить за москалем. Той уже отямився. Став поволі підводитись.
— На тобі за дівчину! Ого!
Меч виявився таким важким, що Шевчик його не спромігся навіть підняти для удару. Тоді зметикував дещо.
— Ну нічого — каже, і поклав лезо на плече. Трохи посунув, тоді намагався крутнутись на одні нозі, щоб з такого положення нанести удар. Де там! Не втримався і впав. Мало що вдарився, так ще й рукоять меча дуженько гехнула по голові.
Москаль тим часом дав дьору.
— У-у! — стогнав Шевчик на землі. — Ну певне що не з тої ноги встав. Не щастить мені сьогодні!
— Ви дуже благородні, — пролунав веселий гунявий голосок над Шевчиком.
ebooksa